24 червня (мину­лої неділі) у місько­му Палаці культури зібралась невелика група містян для обговорення питан­ня щодо функціо­нування міського сміттєзвалища в урочищі «Гроби». Організатори акції закликали прий­ти миколаївчан на збори знову через агітки.

«Папірці» з гріз­ним змістом розпо­всюджували не лише в крамницях, а й навіть в одній з церков міста. Текст агітки, що й закли­ки про перекриття траси у тому ж во­йовничому дусі – «потрібно вирішити питання як далі ве­сти боротьбу із без­законням, яке поро­дила міська влада, окремі депутати та члени їх сімей…». Завершується агітка слова­ми «не хочеш жити по вуха у смітті – приходь на громад­ські слухання».

Один з ініціаторів неділь­ного зібрання міський де­путат Андрій Баранецький (Укроп), напередодні приніс до мерії 180 підписів від ми­колаївчан, поставлених під заявою в якій викладено ви­могу скликати позачергову сесію саме на 24 червня і громадські слухання. Щодо першої частини вимоги то вона викликає неабиякий подив. Адже, діючим регла­ментом Миколаївської місь­кої ради скликання чергової чи позачергової сесії у вихід­ний день не передбачено.

Щодо другої вимоги – скликати слухання, то ма­буть, депутат так хвилював­ся, що у своїй заяві навіть не зазначив з приводу якого питання мають відбутись громадські слухання. Крім того, міська рада, надавши відповідь депутату на його звернення, зауважила що 24 червня велика актова зала міського Палацу куль­тури буде зайнята – там передбачалось проведення концерту. І оскільки в мерії не було жодних заперечень чи застережень щодо прове­дення слухань, то депутату порекомендували обрати іншу дату ще й з огляду на те, що буде можливість пові­домити якомога більше лю­дей.

Втім така пропозиція де­путату не сподобалась. Тож в рух пішли лише агітки. Не дивно, що зал був напів по­рожнім. Під час зборів, ра­зом з організаторами, яких самих налічувалось близько десятка, назбиралось трохи більше сотні миколаївчан.

Ті самі дійові особи і нічого нового

На зборах головував незмінний у таких поста­новках М. Адамчук. Виступ головуючого був практично аналогічний, як і минуло­го року. Присутнім екс-мер розповідав про «кабаль­ну угоду», нагадав пе­редісторію, бідкався, що те­пер міський голова з ним не розмовляє. Пригадав свою каденцію з 2002 по 2006 рік та як один тракторець справлявся з усім при бюд­жеті 2 млн. грн.

Ще один любитель мі­крофона Володимир Пань­ків привітався з присутніми по-християнськи, бідкався, що з «кожним разом людей стає все менше і менше», «бавився в юриста», трак­туючи законодавчі норми в оригінальний спосіб.

У Миколаєві є унікальна людина здатна визначати свіжість сміття?

Перлів від промовців того дня вистачало. Деякі з них врізались у пам’ять надов­го. Чого вартує запевнення головуючого на зборах М. Адамчука, «що миколаївсь­ке сміття не «воняє», бо воно свіже». Від таких заяв просто таки прозріваєш! Ну що тут можна додати вер­шина майстерності слова, яка витонченість думки та філігранність складу. Навіть важко уявити у який спосіб визначали ступінь свіжості миколаївського непотребу у часи каденції Адамчука, але погодьтесь це унікальний випадок. Я переконана, що жодна світова установа не переймалась проблемати­кою свіжості сміття, і лише в Миколаєві, можна таки ска­зати, здійснили своєрідний прорив у науці – зуміли вста­новити наскільки є свіжими відходи.

Абсурдних пропозицій на зборах теж не бракува­ло – дехто пропонував за­крити взагалі смітник, хтось закликав блокувати роботу міської ради. Та найбільш емоційним був виступ Ігоря Хімчака.

Миколаївський «бальцерович» або «економічне диво»

Подаємо полум’яний виступ І.Хімчака мовою оригіналу «Я настільки ві­домий, що мене вже почи­нають піарити» – розпочав свій виступ екс-мер Ігор Хім­чак. Поділився своїми пла­нами на майбутні вибори «я не хочу говорити, який я файний прекрасний, буду я балотуватись в мери чи не буду», – ох, і це шекспірівсь­ке бути чи не бути, як інтри­гує…

А далі була історія мер­ства пана Хімчака і його «економічне диво». «Я у свою чергу для міста зро­бив всьо – всі повністю еко­номічні реформи, тільки їх всіх, як казав наш Янукович, загнали під плінтус». Ніяк не може екс-мер змиритись з тим, що «вода у нас була б артезіанська зі стометро­вої скважини. І ми би зараз мали по 10 гр. воду, а не по 30. Ми би мали всьо. Але так доля розпорядилася, маєм шо маєм» (авторську орфографію продовжуємо зберігати). Своїми далеко­глядними планами Ігор Хім­чак направду вразив: «Що мені в мери, я вже в Верхов­ну раду збиратися буду».

Світло серед театру абсурду

Свого роду несподіван­кою був сміливий виступ Люби Наконечної, заступниці голови ГО «Братство тверезості», яка висловила свою персональну думку щодо ситуації. По­даємо пряму мову: «Я прий­шла сюди як жителька міста і як християнка. Цієї пробле­ми б не було (ред.: маєть­ся на увазі впорядкування сміттєзвалища) якби по­передня влада там зробила порядок, тут є представники попередньої влади, чому вони не робили там поряд­ку? Були витрачені кошти на сортувальну лінію… В місто кинута кістка розбрату. У мене є родина, двоюрідні брати сестри, яких я пова­жаю. Зараз ця подія, яка сталась, роз’єднала нашу родину на два табори», – кі­нець цитати. У відповідь на такий несподіваний виступ у залі почали лунати образи і викрики, тож пані Люба по­кинула збори.

Присутні втомились слу­хати дивні речі про мико­лаївське сміття, яке «не во­няє», про економічне диво миколаївського Бальцеро­вича та оригінальні трак­тування юридичних норм. Тому просили неперевер­шених ораторів говорити про конкретні речі і дати від­повідь на просте запитання – що робити далі?

Втім крім чергових ульти­матумів ніякої альтернати­ви ніхто не запропонував, а жаль тут такі видатні постаті Миколаєва зібрались вку­почці.

…А за вікнами вирує жит­тя. Працюють люди, виро­бляють продукцію, надають послуги, платять податки, ремонтують вулиці і троту­ари, прокладають трубо­проводи, розробляють нові проекти, щоб місто стало кращим і комфортнішим. Смітник – лиш маленька ча­сточка у тому калейдоскопі проблем, і сьогодні дале­ко не найактуальніша. Усі країни давно цю проблему вирішили і забули, дору­чивши свого часу ті справи фахівцям і тепер не перей­маються цим. Ми також на цьому шляху, мабуть, най­більш просунуті у Львівсь­кій області. І, якщо вдасться швидко подолати бюрокра­тичні перепони, незабаром отримаємо на місці сміттє­звалища сучасний полігон для захоронення ТПВ.

Давайте домовимось – більше не обговорюємо пустопорожні заяви. Не роз­глядаємо авантюрні і нічим необґрунтовані обіцянки. Хтось вважає, що його пра­ва порушені – звертається в суд. Не влаштовує рішен­ня – є Європейський суд із прав людини. Нехай і там посміються, не одним нам вислуховувати цю ненауко­ву фантастику.

І чому 99% миколаїв­ців мають потерпати через фантомні страхи одного відсотка? Завтра комусь не сподобається систе­ма очистки каналізаційних стоків або надмірний рух на автодорозі Київ – Чоп, хтось захоче зупинити рух поїздів залізницею, бо йому погано спиться, іншим заважає гав­кіт собак чи цвірінькання го­робців, хтось панічно боїть­ся літаків чи кока-коли. І що? Знову слухання, рішення, перекриття доріг? Ми живе­мо у світі, де є сміття і му­симо щось із ним робити. Сьогодні і тепер. Для цього є закони і норми – санітарні, екологічні і т.п. За їхнім до­триманням слідкують певні компетентні державні служ­би. Нехай кожен займається своєю справою. Тоді і буде порядок. Іншого шляху не­має.

Люба Добжанська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *