Про Леоніда Муху, учасника ІІ світової війни, який воював у складі німецького бойового формування дивізія СС «Галичина», можна розповідати годинами, знімати документальні фільми та писати книги. Останнє, до слова, Леонід Муха успішно реалізував – у 2000 році. Саме тоді вийшла друком його автобіографічна книга «З Австрії на Колиму», де автор розповідає про свої юнацькі роки життя, що припали якраз на воєнні та повоєнні часи, про полон, сибірське заслання, життя за часів «союзу» та за незалежної країни.

У цій статті не переповідатимемо уривків книги, її ви можете взяти і прочитати у бібліотеці. Натомість розповімо про життєві цінності Леоніда Мухи, його любов до України, вірність ідеям та переконанням, які він проніс крізь все життя.

Добрий гумор і гострий розум

Напередодні 93 дня народження дивізійника Леоніда Мухи,  завітала в гості. Було це сонячного ранку, а саме 9 травня. У такій ранній порі нас привітно зустрів Леонід Юхимович, одягнутий в ошатний піджак, на лацкані якого красувався значок дивізії «Галичина».

У доброму гуморі пан Леонід запросив до вітальні, показав свою бібліотеку та хутенько взявся вмикати комп’ютер. Яким же було наше здивування бачити як у свої 93 роки пан Леонід так впевнено користується соціальною мережею facebook. Більше того – має свою персональну сторінку та навіть керує закритою групою «Дивізія Галичина». У віртуальному фотоальбомі гортає світлини, розповідає про своїх друзів, бойових побратимів, які вже давно живуть за кордоном.

Та не лише соціальні мережі Леонід Юхимович успішно освоїв, а й різноманітні додатки. У такому поважному віці дивізійник «Муха» впевнено користується і You Tube(ом), де у закладках має збережено понад сотню музичних відеокліпів, серед яких: гімн дивізії «Галичина», козацькі марші, українські народні пісні, колядки та щедрівки, твори світових класиків. Потрібну композицію привітний господар знаходить без вагань, швидко і безпомилково. Так само віднаходить потрібні книги у власній чималій біблотеці. «От, книга «Холодний Яр» у верхньому ряді зліва» – вказує пан Леонід і вже за кілька секунд книга в руках дивізійника. « У мене майже всі книги з автографами авторів» – додає співрозмовник.

Виринули спогади…

Леонід Муха ще змалку полюбляє українські пісні, які наспівували батьки. У свої 12 років юнак знав кілька сотень. З віком любов до музики лише зростала.

Нам господар увімкнув «Ой коси, коси ви мої» – наспівував Леонід Юхимович і пригадав як у 1970- х роках полюбляв співати саме цю пісню. За тим ввімкнув марш дивізії «Галичина», злегка маршируючи, ніби на плацу, а на очі накотились сльози. Та швидко зібравшись з емоціями та думками, Леонід Юхимович показав нам «святеє святих» – сімейний фотоальбом.

Пан Леонід гортав його повільно, наче зупиняючи час, а з кожної світлини виринали теплі серцю спогади. «Ось моя дружина. Красуня, правда ж? Її звали Наталя, ми познайомились в Сибірі, на засланні. Коли ми одружились, мені було 30 років, дружині -27. Я її запитав «Чому, ти, така красуне, до цього часу заміж не вийшла? Вона відповіла – я на тебе чекала…» – всміхнувся дивізійник. «Там, на Колимі до мене сваталась бригадирка-росіянка, але я хотів мати за жінку лише українку. Сестра дружини була станичною УПА, тому заслання відбували всією сім’єю». – додав пан Леонід.

Від меланхолійних спогадів, співрозмовник перейшов до «дивізійних».

«У 1943 році я повернувся з Німеччини, куди був вивезений остарбайтером працювати на роботах у Франкфурті -на -Майні. На той час мати перебувала у Варшаві, саме там я почув про набір у дивізію, проте мамі нічого не казав, пішов і записався, а потім вже поставив її перед фактом. До дивізії не брали перших ліпших. Щоб вступити до її лав, потребувався неабиякий фізичний вишкіл, тож я пройшов аж два підстаршинських вишколи.

На війні як на війні, було всіляке. Пригадую, коли наша дивізія захопила російську кухню, то навіть гидували пити їхньої кави і їсти зупи, таке все було несмачне» -додає співрозмовник.

До слова, на війні Леонід Юхимович був двічі поранений, вперше у Словаччині, вдруге – наприкінці війни в Австрії. «Коли дібрався до шпиталю, там мене спитали якої я національності. Я не цурався і чесно заявив, що українець. То мене взяли й відправили до СССР. Якби я сказав, що поляк, мене б не передали ворожому табору, зараз би жив собі в Америці, як і більшість дивізійників. Я так сказав, бо любив свою країну і за неї боровся. 8 травня 1945 року наша дивізія була змушена відступати, я був у складі тих, які прикривали відступ, тоді мене й вдруге поранили, далі був шпиталь, а вже восени мене судив рядянський трибунал за зраду батьківщини, бо воював у складі німецької армії проти москалів» – пригадує Леонід Юхимович.

Вісім років заслання відбув Лонід Муха у таборах ГУЛАГу. Після звільнення з лагера на поселенні в Сибірі одружився. Згодом у 1958 році молодята приїхали в с. Рудники Миколаївського району, де жили родичі дружини, потім певний часу жили у с. Розвадові, де Леонід працював на цементному заводі. Спраглий до знань Леонід ще встиг закінчити вечірню школу, навчатись у львівському технікумі, тож цілком заслужено отримав посаду начальника РБУ (ремонтно- будівельне управління) у м. Миколаєві, на якій працював до пенсії.

Життєва мудрість  дивізійника Мухи

На наші запитання дивізійник Муха відповідав коротко й лаконічно, без зайвого пафосу.

Кор: За що Ви воювали у складі німецької армії?

Л. Муха: За Україну. Ми воювали не за когось, а проти когось. Ворогом для нас з давніх часів і тепер залишається Росія.

Кор: Як німецьке командування ставилось до українців у дивізії?

Л. Муха: «До мене всі впродовж життя ставились добре. У мене був і є такий девіз – не роби іншим того, що тобі немиле, у всіх ситуаціях завжди треба бути людиною. Треба поважати оточуючих і тебе поважатимуть також.

Чим мав на війні вірних друзів? Певен, друзі пізнаються в біді. Коли наша дивізія відступала, я біг останнім, мій «друг» біг першим, його поранили і я три кілометри його ніс на собі, а коли той одужав і наступній облозі вже я зазнав поранення, той «друг» біг чимдуж, а мене поранененого кинув напризволяще.

Кор: Що потрібно нам українцям зараз, щоб не втратити країни?

Л. Муха: Не стояти осторонь. Свою свободу треба боронити. Не сльозами, а ділами, не плачем, а мечем. Свою книгу «З Австрії на Колиму» я презентував у Харкові, Херсоні, Рівному, Києві, Полтаві, Донбасі, Криму, Франківську, Чернівцях. На презентаціях мене запитували «Чи ви вбивали наших, так чи ні? А як ви хотіли? Це війна і тут правила прості: або ти або тебе. Чому всі так хочуть, щоб українці воювали в рукавичках?».

Кор: Що хочеться побажати українцям?

Л. Муха: Звісно, миру і будувати Україну і розвивати свою культуру, мову. Я прекрасно знаю майже 10 мов, але українська – моя рідна і я люблю свою Україну, бо вона у мене єдина.

 

 

 

Що ще тут можна додати? Слова говорять самі за себе. Леонід Муха – яскравий приклад свідомого патріота, який впродовж життя залишається вірним своїй країні, мові, традиціям.

П. С. До слова, свят та дат на кшталт 9 травня, Леонід Юхимович свідомо уникає, бо не любить довгих промов і надмірного пафосу.

Любов Добжанська

Світлини редакції, архівні, датовані 2016 роком