Звільнений з російського полону український моряк, старший матрос військово-морських сил Андрій Оприско розповів про силу Віри, Надії і Любові.

Більше тижня український герой вже на рідній землі. 26 вересня чисельна делегація Миколаївщини урочисто зустрічала незламного борця Андрія Оприска. З часу свого звільнення Андрій Оприско зустрічається з журналістами, дає інтерв’ю центральним каналам, та попри це знаходить час і на зустрічі з школярами Миколаївщини. Не втомлюється розповідати про силу віри, про підтримку і незламність, про силу людей. Оптимістичну історію звільнення Андрій Оприско розповів також депутатам Миколаївської районної ради на черговій сесії.

Вашій увазі  пропонуємо кілька коротких тез, які ще раз доводять, що героями не народжуються, ними стають.

Про кораблі з любов’ю

У листопаді 2016 року  Андрій Оприско підписав контракт на проходження військової служби, обрав підрозділ саме військово-морських сил. «У мене вже давно була така мрія –  хотів стати військовим моряком. Бачив себе лише на флоті. Спершу потрапив на навчання, а потім вже проходив службу на різних кораблях, зокрема цікавою була служба на пошуково-рятувальному судні німецького виробництва. Сама конструкція корабля дуже цікава. На службі у військово-морському дивізіоні були й медичні судна, водолазні катери. Намагався не пропустити жодного виходу в море, як рульовий як штурман мені було цікаво спробувати як кожне судно себе веде у морі, наскільки воно легке в маневрах», – так з любов’ю про кораблі може розповідати лише той, хто по-справжньому закоханий у море. «Згодом до нашого дивізіону прибуло кілька нових суден, на них якраз набирали екіпажі, я одразу ж погодився. Мені довелось бути одночасно і механіком, і електриком, і штурманом. Брали участь у всіх навчаннях, особливо цікавими були навчання, які проводили НАТО. Мали спільні навчання з турецькими, грузинськими, болгарськими моряками. Я ішов саме в цей дивізіон, бо він майже не стояв на суші, а був практично весь час в морі» – розповів Андрій Оприско.

Про полон

«Росіяни в Азовському морі робили, що хотіли, поводились далеко від жодних морських законів. Події того дня розвивались дуже стрімко. Російські військові судна таранили, обстрілювали та захоплювали українські судна. Наш катер прямував на підсилення українських кораблів, ми планували мирно спокійно пройти, але не вийшло. Наш екіпаж під час захоплення судна проявив себе впевнено, стримано, без жодної паніки, все як на натівських навчаннях: кожен чітко виконував свої обов’язки. Це цікавий досвід для нас, нашого екіпажу, навіть після полону всі як один вирішили і далі продовжувати службу у військо-морських силах».

 Про силу віри

«Найбільше допомагала віра, бо одна справа говорити про віру, інша – опинитися у такій ситуації, відчути всю її велич і суть. Будучи в полоні, жодного разу не засумнівався, що повернусь додому. Хоча нам намагались «пришити» 6 років, ми були готові цих 6 років сидіти за гратами. Ми були дуже впевнені, бо відчували дуже сильну підтримку», -розповідає звільнений з російського полону Андрій Оприско.

«Умови перебування були нормальні як для в’язниці. У камерах постійно світилось світло, було прослуховування, відеоспостереження. Чи чинився тиск? Були спроби, але нічого у них не вийшло. Нас утримували у двомісних камерах, сусідами, були, звісно, «стукачі», які намагались нас втягнути у якісь дискусії, але ми з хлопцями чітко розуміли, хто є хто, тому на провокації не піддавались.

Наш юридичний  захист був добре підсилений, у мене було два адвокати – один з них кримський татарин, а потім вже в Москві від Спілки адвокатів мені надали захисника. Дуже потужною була підтримка українського консульства, волонтерів. Зі сторони України відчували дуже потужний захист, зокрема Уповноважена з прав людини Людмила Денисова була присутня на кожному засіданні.

На юридичній мові  наша справа звучала  приблизно так :«організована група за попередньою змовою сіла на військові кораблі при повному озброєнні та вийшла в море порушувати російський кордон» , -розповідає Андрій Оприско.

7 січня Андрій Оприско написав додому мамі листа – листівку-привітанням з Різдвом Христовим, проте цього крамольного листа так і не відправили, мовляв у листі полонений може видати таємниці Російської федерації.

«У нас була така сильна віра, бо ми знали, що у нас надійні тили. Я знав, що мою самотню маму самотньою не залишать, ми всі були впевнені, що держава нас підтримає. Державні службовці стали просто людьми, всі стали просто людьми і по –людськи допомагали».

 Незважаючи на все, що Андрію Оприску довелось пережити, моряк не втратив життєвого оптимізму та іскри щастя в очах. Власне цим він і захоплює, надихає та вселяє віру, що у цій війні ми точно вистоїмо.

До слова, депутати районної ради одностайно підтримали ініціативу клопотати до Президента, щоб присвоїти Андрію Оприску звання «героя України».

Любов Добжанська

Світлина – Галини Терещук. Радіо Свобода