«Чи не забагато кар’єрів довкола Миколаєва? Якщо за більше ніж 500 років свого існування Миколаїв це було місто в долині між горами, то такими темпами років через 100 буде місто на горі між ямами. Фактично, Лиса гора залишилася чи не останньою горою на миколаївських теренах» – такий висновок в ефірі радіо Розділля зробив дослідник фортифікацій Максим Ющенко, який звершив черговий етап дослідження історичних споруд часів Першої світової війни, що в околицях Миколаєва.
Вашій увазі подаємо враження та висновки дослідника Миколаївських фортифікацій.
Максим Ющенко: «Фортифікаційні споруди довкола Миколаєва – це укріплення, які були побудовані за часів Австрійської імперії. Їхня історія розпочалась ще у 1830 роках, коли почали будувати шосе Львів – Стрий, тоді з’явився новий проєкт, який передбачав створення укріплення для нового моста поблизу Розвадова. Такий проект був створений, але до реалізації так справа і не дійшла.
Вже через 20 років було побудовано перші укріплення. Це було пов’язано з початком Кримської війни. Австрія в цю війну не вступила, але збиралась брати участь. Тоді, для прикриття мостової переправи біля Розвадова, було побудовано 8 польових укріплень. Війна закінчилась і про ці укріплення одразу забули. Роки йшли, історія продовжувалася, періодично виникали небезпеки нових війн, тому виникали і нові проєкти. Наприклад, відомо, що був розроблений проект укріплення в 1870 році, який теж не був реалізований. Було розроблено проєкт в 1880 році, котрий реалізувати також не вдалось, але тоді австрійські інженери попрацювали на місцевості та склали схеми про стан в якому знаходяться ті 8 старих укріплень. Справа до реалізації дійшла аж в 1895 році, тоді військове міністерство виділило достатньо коштів, і між містом Миколаїв та Розвадовом, в період з 1985 року до 1901року, побудували 30 окремих укріплень, з яких 21 піхотний редут та 9 артилерійських батарей. При цьому було використано 5 старих укріплень часів війни. Решту 3 були зовсім закинуті та не вписувались в нову концепцію оборони тому їх використовувати не стали.
Наступні 12 років після 1901 року ніяких робіт по укріпленню не відбувалися. Єдине виключення, що біля залізничного мосту в Розвадові біля річки Дністер та коло другого залізничного мосту неподалік села Надітичі через річку Бридниця побудували кам’яні блокгаузи для оборони цих мостів.
Останній етап розбудови цих укріплень розпочався наприкінці 1912 року, коли виникла Балканська криза. Були виділені кошти та зроблений новий проєкт посилення укріплень. І починаючи з 1913 року було побудовано біля Миколаєва ще 9 потужних опорних пунктів нового типу та 2 артилерійські батареї. Було передбачено, що в 1914 році продовжиться програма будівництва, але за браком коштів вона не була повністю реалізована, тому коли почалась Перша світова війна проект було терміново скорочено та в значно спрощеному вигляді добудовано.
Чому збереження «Миколаївської фортеці» важливо для історії?
На території України під Миколаєвом це єдине місце де збереглися такі укріплення. Тому що, по-перше, їх і не було багато. Насправді австрійці укріплювали не тільки Миколаїв, була програма по укріпленню всіх мостових переправ через річку Дністер. Найбільшу кількість було побудовано якраз під час Кримської війни. Тоді було укріплено переправу коло містечка Заліщики, побудовану біля Галича, сіл Сівка та Мартинів (це неподалік Галича). Додаткові укріплення також побудували у Львові. Біля міста Галич не залишилося жодного укріплення. Бурхлива господарська діяльність довкола нього знищила не тільки укріплення, але й сліди від нього.
Миколаєву у цьому відношенню пощастило значно більше. Тут збереглися, хоча далеко й не всі, укріплення, але, на щастя, збереглися з цих трьох періодів будівництва в дуже гарному стані. Як мінімум, є укріплення побудоване ще в 1854-1855 роках. Від укріплень побудови 1913-1914 років збережено, практично, дві третини. Більше на території України ніде не можна побачити такий історичний зріз фортифікації її розвитку, починаючи з 1854 і до 1914 року. Це все можна обійти за декілька годин і подивитися на всі ці епохи розвитку фортифікації.
Чому збереження «Миколаївської фортеці» важливе для розвитку Миколаївської громади?
Миколаїв стоїть біля шосе, яке веде на Стрий і далі в Закарпаття. Всі ці укріплення розташовані в безпосередній близькості до автостради. Тому туристам, щоб подивитися на ці об’єкти, не потрібно йти багато кілометрів від свого автомобіля чи автобусу. Логістична складова вона якраз і зумовлює в одному ступеневі дуже високий потенціал цих місць. Є низка цікавих об’єктів, котрі можна подивитись, більше того вони розташовані в живописних місцях. З цих горбів чудово видно горизонт Карпат, дуже близько транспортне сполучення. Поряд розташовується Миколаїв, містечко, в якому можна і зупинитися, і пообідати, і подивитися вже суто міські цікавинки.
«Чи завершена робота з дослідження фортифікаційних укріпілень?»
Фактично два роки, проводяться активні польові роботи по дослідженню залишків цих укріплень. Коли в 2019 році мені стало відомо, що виникла загрозлива ситуація, що планують зробити черговий кар’єр, я на той момент мав не погану колекцію архівних матеріалів по Миколаївських укріпленнях і запропонував свої послуги, як історичного консультанта, аби підготувати документацію для постановки вцілілих споруд на облік як пам’ятки історії. І ось від весни 2019 року ця робота триває до цього часу.
Фактично зібрані повністю всі матеріали по укріпленнях які збереглися повністю або частково, оглянуто всі місця де були вони раніше розташовані, але від них не залишилось і сліду. Оскільки, їх або поглинув кар’єр, або вони були розорані на полях. Наприклад, розвадівський кар’єр, який ще за Радянського Союзу працював, він повністю поглинув 8 укріплень. Зараз цей кар’єр відновлює свою роботу і під загрозою опинилися залишки вцілілих споруд.
Велику загрозу несе Тростянецький кар’єр, який вже поглинув половину гори. Я рахував, що від території яку вони маркували як свою до опорного пункту залишилося 180 метрів. Вже, як мінімум охорона зона, яка запроектована, більш ніж на половину втрачена.
В чому полягає головна проблема?
Йде боротьба за Лису гору, яку, за попередні десятиліття, не торкалась видобувна діяльність. І ось якраз комусь захотілось зробити на цій недоторканій горі кар’єр. Саме на цій горі збереглися найбільша кількість фортифікаційних укріплень. Тому що за австрійців вона представляла єдиний комплекс під назвою «Комплекс Лиса гора». Там було побудовано 3 потужні опорні пункти, 2 артилерійські батареї, 2 групи печерних сховищ в тилу: більш відомі, яка храми білих хорватів. І за проєктом були заплановані укріплення, які ще 1914 році побудували значно в спрощеному стані.
Виник такий парадокс: ми передали всі напрацьовані документи, що стосуються вцілілих фортифікаційних збережень в Міністерство культури, і там, як в бермудському трикутнику, вони зникли. Водночас, на превеликий жаль, Міністерство культури оперативно пропустило альтернативну документацію в якій були подані не правдиві дані про фактичний стан цих украплень. Там прямим текстом стверджується, що від більшості укріплень на Лисій горі нічого не залишилося.
Проблема, зокрема, полягає ще і в тому, а чи не забагато кар’єрів довкола Миколаєва? Якщо за більше ніж 500 років свого існування Миколаїв це було місто в долині між горами, то такими темпами років через 100 буде місто на горі між ямами. Фактично, Лиса гора залишилася чи не останньою горою.
Укріплення цікаві не тільки як інженерний витвір
Якраз склалась така ситуація, що міська рада зацікавлена розвивати і альтернативні економічні проєкти. Щоб не лише видобувна промисловість була, але й розвивалися додаткові напрямки залучення інвестицій – приміром туристичний напрямок.
Зрештою, ці укріплення цікаві не тільки як інженерний витвір, вони цікаві також тими подіями які відбувалися на них. Якщо Кримська війна не зачепила ці укріплення, то Перша світова війна двічі пройшла через Миколаїв. Так, звісно, тут не було ані героїчної облоги, ні тривалої боротьби, як наприклад, за фортецю в Перемишлі. Австрійці в 1914 році Миколаїв обороняли, хоча і не дуже довго.
Парадокс в тому, що після того як австрійці залишили Миколаїв, за наказом гарнізону, коли росіяни готувались штурмувати, вони приблизно через 5-6 днів отримали наказ відбити місто назад. На укріпленнях в цей момент окупалися росіяни, які відбили атаку австрійців. Менше ніж через рік, коли росіян розгромили в Карпатах і ті відступали з території Галичини (22 червня Львів був звільнений від них), Миколаїв російські війська ще тримали. Вони опинилися тут в напівоточені і були змушенні тікати.
Наступні бої тут відбувалися вже в 1919 році, під час Українсько-Польської війни. Польські війська атакували із заходу і після кількагодинного бою українські війська були змушенні залишити укріплення біля Миколаєва та відступати на схід.
Певні події тут відбувалися в 1941 році. Бій з радянськими танками в центрі міста. В 1944 році німці не довго обороняли Миколаїв. Вони довго не затрималися, бо почався великий радянський наступ.
Вже після 1944 року до 1950-тих років відбувалася велика діяльність українських повстанських загонів. Тому не тільки інженерна складова та рови цікаві туристам, а перш за все низкою історичних подій, які відбувались на цих землях.
Фортифікаційні споруди: мінімальні зусилля дадуть максимальний ефект
М. Ющенко: В Миколаєві немає монументальних укріплень, які важко підтримувати в нормальному стані. Тут переважно земляні споруди з окремими кам’яно бетонними спостережними пунктами, укриттями, сховищами та печерні сховища. Тобто, насправді, ці споруди вимагають мінімум зусиль для підтримки їх в належному стані. Основний обсяг робіт, щоб зробити ці об’єкти доступними для туристів це: поставити табличку щоб маркувати, і другий момент, почистити від колючих чагарників траншеї, аби людина пройти по цьому опорному пункту. Це стане суттєвим поштовхом для запуску туристичної інфраструктури.
Записав Назарій Ольшанський
Світлини Максима Ющенка