Ще 10 років тому жінка за кермом вантажівки викликала здивування серед чоловіків, але тепер цим вже нікого не здивуєш. Зараз жінки використовують транспорт не тільки як спосіб пересування, але й і як спосіб заробітку. Водійка трамваю, автобуса, таксистка, далекобійниця – це професії, котрі жінки вміло опанували.
Саме з однією з таких панянок, яка працює далекобійницею, я мав нагоду поспілкувались і готовий розвіяти стереотипи про те, що керувати великим транспортом можуть лише чоловіки.
«Я дуже радію, що з кожним разом українок- далекобійниць в Європі стає все більше»
Мар’яна Могильна – далекобійниця з села Гранки-Кути, що на Львівщині. Жінка розповідає, що сісти за кермо наважилась завдяки своєму батькові та чоловікові, які теж працюють далекобійниками.
«Тато завжди мені розповідав, що в Європі дуже багато жінок далекобійниць і там це нормально і класно. І взагалі казав, що це професія майбутнього навіть для жінки».
В дитинстві Мар’яна мріяла стати лікарем, але закінчивши школу вступила в Новороздільський політехнічний коледж за спеціальністю «комерційна діяльність», опісля продовжила навчання в Івано-Франківському інституті менеджменту та економіки. Жінка за професією менеджерка-економіст.
Її історія розпочалась у 2018 році, тоді Мар’яна склала іспит з водіння категорії Е (ця категорія дає змогу керувати транспортним засобом з причепом певної маси). Потім вона отримала карту водія. Все подальше навчання тривало на території Польщі у місті Ярославі (наголос на «о»).
«У Польщі потрібно було отримати свідоцтво кваліфікації, так званий 95 код, та здати теорію та водіння».
Мар’яна розповідає, що демонструвати практичні навички в рамках навчання було не менш цікаво, ніж їздити за кермом самої вантажівки.
«Водіння потрібно було здавати на спеціальному симуляторі. Це була кабіна від фури, яка в середині була повністю в 3D форматі. Там відтворювали певні ситуації на дорозі, такі як: ожеледиця, гроза, навіть перевіряли як ми будемо гальмувати в момент коли на дорогу вибіжить якась тварина».
Жінка всі іспити в Польщі склала з першого разу, адже не рідко буває, що водіям не вдається це зробити і з 2-го та 3-го разу.
«Навчитись їздити на такому великому транспорті для мене не було складно, адже я вже мала великий досвід водіння легкового автомобіля та вантажного мікроавтобуса. В принципі, це те саме, просто потрібно привикнути до причепа та до великих габаритів. Вперше коли я сіла за кермо вантажівки, я зрозуміла, що це дуже відповідальна робота, бо ти везеш товар, важливі речі»,– ділиться своїми емоціями водійка.
– Як реагують на жінку за кермом великої вантажівки в Європі, а як в Україні?
– В Європі реагують на це цілком нормально. Дуже багато дівчат давним-давно їздять за кермом. До речі, я вже рік працюю в Європі водійкою вантажівки і хочу сказати, що спочатку жінок-далекобійниць не було, а зараз з’являється чим раз тим більше саме українських жінок і я дуже радію, що так відбувається. Що стосується України, то тут потихеньку звикають до цього, але все ж з подивом сприймають таку роботу.
– Як виглядає Ваше робоче місце? І чи є у Вас певна річ, свого роду талісман котрий завжди з Вами?
– В моїй вантажівці завжди дуже багато документів: від фірми, на вантажівку, по вантажу. Зі мною завжди є вервечка, прапор України і багато книжок, бо я дуже люблю читати. В повсякденному житті не завжди вдавалось знайти час аби читати, а тут, поки є вільний час, я можу це зробити, адже за роки назбиралось дуже багато непрочитаних книг.
Професія далекобійника це не лише робота за яку ти отримуєш кошти, а й чудова можливість подорожувати світом. Мар’яна розповідає, що побувала вже у всіх країнах Європи.
«Я відвідала практично всі столиці європейських країн. Взагалі, спочатку моя робота полягала в тому, щоб перевозити вантаж між аеропортами, а всі центральні аеропорти знаходяться в столицях».
Багато хто думає, що бути далекобійником потрібно лише вміти добре кермувати, але Мар’яна каже, що це лише одна з трьох необхідних складових.
«Водій вантажівки не тільки повинен мати хороші навички їзди. Тут потрібно розбиратися практично в усіх документах та вміти їх правильно заповнювати. Я б роботу водія-далекобійника розділила на три складові: водіння, знання документів і знання мови. Тут є поле для розвитку».
– Напевно за роки Вашої роботи у Вас було чимало водійських пригод. Поділіться, яка запам’яталась Вам найбільше?
– Пригоди стаються кожен день, але пригадалась саме ця. Це було взимку, в Німеччині. Тоді випав перший сніг і дорожні служби не встигли розчистити дороги. Ми зупинились на паркінгу аби поміняти карти, все поміняли, а от виїхати не змогли. Щоб виїхати нам потрібно було надягати спеціальні цепки на колеса. Це було доволі проблематично. Протягом години намагалися зробити це. Я тоді дуже переживала, щоб все було добре і ми змогли виїхати.
– Ви – хороший приклад для жінок, котрі бояться змінювати своє життя. Що порадите таким жінкам?
– За «хороший приклад» дуже дякую. Не потрібно боятись міняти своє життя. Я на 100% впевнена, що це не остання моя професія.
Протягом життя людина вчиться чогось нового. Зараз, коли я не побоялась піти на таку роботу, я маю шанс багато подорожувати та вивчати культури та мови певних країн. Боятися точно не потрібно. Тим більше зараз в епоху Інтернету можна працювати і спілкуватись з любої точки світу. Страхи лише у нас в голові.
– На скільки я знаю, перший час Ви соромились розповідати про своє місце праці, з чим це пов’язано?
– Так, справді перший час соромилась. Я боялась травмувати людську психіку, особливо у нас, в Україні. Тут люди ставилися до такої професії скептично. Адже жінка, яка постійно за кермом буде завжди в роз’їздах, дітей залишає вдома не веде домашні справ і так далі. Але на даний час всі, хто мене знає, вже звикли до моєї роботи. І це не викликає зайвих запитань.
Насправді дякую своєму батькові, що колись повірив в мене і у мене все вийшло.
Як Ви відпочиваєте після відрядження?
– Я взагалі люблю активний відпочинок, тому коли приїжджаю з відряджень то намотую кілометражі по будинку або по подвір’ї. Вдома назбируються справи, які потрібно вирішити, тому відпочинок може бути хіба на роботі (сміється).
Це інтерв’ю мені вдалось записали лише он-лайн, адже Мар’яна саме зараз прямує до Англії. Це, як вона зізнається, найдовше її відрядження. Воно буде тривати тиждень. За цей час жінка проїде 2220 кілометрів, а потім повернеться до сім’ї.
Назар Ольшанський
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
