Ця розмова вийшла спонтанною. Щирою, без прикрас, без пафосних слів, без надуманого геройства. Гадаю, що цей матеріал вас шокує своєю відвертістю, бо він є правдивим. А правда, як відомо, ніколи не буває однобокою, а має дві сторони: та, що подобається і якою хочеться пишатись, як і ту, про яку воліють мовчати та опускати очі долілиць від сорому.
Тут не буде героїзму про який так часто пишуть коли згадують Майдан. Тут буде неприкрита та до сорому відверта розмова про нас з вами, про наші вчинки, про наших сусідів, які живуть напроти…
У редакцію ВІСТЕЙ завітали пані Тетяна Микитка та Ігор Ємець, які були учасниками революції Гідності.
Розмова спершу якось не клеїлась. Загальні фрази, спогади про події, які вже неодноразово переосмислювались під різним кутом. Але слово за слово і я вже чітко бачила тих, хто мародерствував, і тих, хто вбивав, і тих, які рятували.
Кілька хвилин вашої уваги, щоб вдихнути повітря спогадів тих часів. Маймо сміливість визнати, що наша історія є саме такою.
Поки одні крали пакетики чаю, інші віддавали останні гроші
Зі спогадів Ігоря Ємця: «Це якраз був той день коли вбили Нігояна та Жизневського (ред.: 22 січня 2014 року на Майдані вбили свинцевою картеччю, близько шостої ранку, мирних протестувальників Сергія Нігояна, а за три години – Михайла Жизневського). Є така версія, що один зі снайперів якраз сидів на даху Українського дому. І коли це сталось, всі ми були на страшенно сильних емоціях, які вирували в кожного з нас. Правий сектор почав штурмувати Український дім. О так, це був дуже емоційний день.
Влада розуміючи, що з протестами їй не справитись, вдалася до провокацій, щоб дискредитувати всі дії майданців. Що вони зробили? Влада завела в будівлю щойно призваних курсантів. Правий сектор увірвався в будівлю і звісно, що деякі з цих юнаків попали під гарячу руку. Ці діти навіть не чинили спротиву. Та всі швидко зрозуміли, що це було зроблено з метою провокації. Туди ж під’їхав Віталій Кличко, який якраз і вивів всіх цих призовників.
А коли Правий сектор пішов з будівлі, там почалось мародерство. На першому поверсі розташовувалось кафе, яке діє і по нині. Туди були звезені чимало припасів, консервацій та інших харчів. Втім наші ж люди, які стояли з нами на Майдані, діставшись до цього складу, масово забирали все, що бачили. Знаєте як було болюче дивитись, коли кишені набивали пакетиками чаю чи кави у той час, як інші відстоювали позиції на барикадах?! Така злість брала… І ось такі вчинки перекреслюють усі благородні справи. Адже інші люди, які просто спостерігали за цими подіями і бачили таке безчинство… Уявляєте, яка картинка закарбувалась у них в пам’яті про майданівців. Це дуже болить».
Зі спогадів Тетяни Микитки: «Ми дивуємся східним українцям, що вони не такі патріотичні. Не треба дивуватись. Погляньмо на нашу громаду. І з-поміж нас були ті, хто лише шукав можливості поживитись у часи Майдану. Так, у це важко повірити. Ми з дитинства виховані в українській національній ідеї. Ми кожен день живемо в традиціях нашого народу, а результат такий ганебний. Врешті-решт не приховуймо правди про наших миколаївчан. Поки одна частина нашої громади жертвувала всім чим могла, щоб підтримати Майдан, знаходились і ті, хто повертався з великими сумками з Майдану та реалізовував це все на місцевому ринку.
Та були й інші люди, жертовність яких ти ніколи не забудеш. Якось в Штаб прийшов літній чоловік. Він виходець зі Сходу. Дідусь дістав 100 гривневу купюру і віддав її на справи Майдану. Перед дверима зупинився, дістав ще раз свій гаманець, перерахував кошти і віддав кількасот гривень знову. Ми не хотіли брати, адже це були практично останні його кошти, а він нам відповів: «Я порахував, цих пару десятків гривень мені до пенсії має вистачити, а решту забирайте. Вони вам потрібніші, ніж мені». Цей вичнок розчулив до глибини душі, без сліз згадувати неможливо той випадок».
«А у вас кушать еще не готово» і про «оладушки»
Зі спогадів Тетяни Микитки: «Пригадую, це був один з тих холодних днів. Ми робили канапки та чай, щоб люди могли підживитись та трішки зігрітись. До нашої палатки підійшов старенький чоловік і тремтячими руками протягає нам пакет і каже: «Дівчатка, вам тут моя жінка оладушки спекла». Ми взяли ці «оладушки», поділили їх по половині, поставили мед і люди підходили до підносу і кожен собі брав. А ще ми точно знали коли приходили люди з боку Маріїнського палацу (ред.: мова йде про частину людей, яка підтримувала режим Януковича та в часи протестів під час революції Гідності розташовувались біля Маріїнського палацу). Ми їх впізнавали по руках. У майданівців руки були чорні від диму та від щоденного перебування на вулиці, а в них – чисті. І ще такі «гості» були дуже невпевнені в собі, з великим острахом підходили та запитували: «А у вас кушать еще не готово?». І коли ми їх запрошували до частування, вони так боялись, наче думали, що ми їх зараз будемо бити. Пригадую такий наглядний випадок. Ми роздаємо їм гарячу страву, сало з хлібом, а вони були шоковані і лише промовляи: «Ой спасибо, спасибо». А за ними стоїть височенний чолов’яга, руки в кишенях, обличчя у масці, а погляд колючий, як лезо. Ми зрозуміли, що він їх привів і спостерігав, як ми себе будемо вести. Було таке відчуття, що якби міг, то він би нас роздер, а ми просто їх годували гарячою стравою».
Зі спогадів Ігоря Ємця: «Ви знаєте по чому купяли хліб на Майдані? Від 35 до 40 з лишнім гривень за хлібину! Ні, це не спеціально підняли ціни. Просто весь дешевий хліб був розкуплений, залишились лише елітні сорти».
Про адреналін та запашні булочки
Зі спогадів Ігоря Ємця: «Цілий тиждень я був на роботі, у п’ятницю приходив до Миколаївського штабу, звідти – на Майдан. Після Майдану я одразу йшов на роботу. Здається: як таке можливо? Але тоді це був такий шалений викид адреналіну, що я міг не спати і по дві ночі. Хотілося поговорити та познайомитись з кожним. На Майдані було так багато цікавих людей. Це було щось неймовірне. Пам’ятаю, як на одному з нічних чергувань дві жіночки принесли нашим хлопцям тепле молоко в термосах зі спеченими булочками. Боже, яка це була запашна випічка!»
Зі спогадів Тетяни Микитки: «Наші діти працювали у Миколаївському штабі щоденно. Хоча, точніше сказати, вони тут жили. Я приходила з роботи до Штабу і просила їх піти принаймні помитися, адже вони тут були майже цілодобово. Цілими тижнями я була на роботі, а в п’ятницю їхала на Майдан допомагати на нашій Миколаївській «Пекельній кухні». У мене опухали ноги після кожної поїздки, але, повертаючись з Майдану, не брала відпочинку, просто йшла відразу на роботу. Такий був сильний викид адреналіну».
Революцію роблять романтики
Зі спогадів Ігоря Ємця: «Пригадую якою була екіпіровка наших людей на Майдані. На голову ми одягали будівельні каски, щоб захиститися від снайперських куль. Вдумайтесь! Щити робили з підручних матеріалів. Тоді йшло в хід все, що може стати в нагоді. Сьогодні, коли ми згадуємо, то це видається нереальним і смішним.
І справді, революції роблять романтики! У наших дітей було відсутнє почуття самозбереження у ці дні! Тоді ми всі горіли однією справою і зовсім ніхто не думав про інстинкти самозбереження».
Святі речі не горять
Зі спогадів Тетяни Микитки: «Знаєте, який цікавий випадок трапився з нашою палаткою «Пекельна кухня»? Якось наша миколаївчанка Галина Оприск залишила у палатці Біблію. Під час одного зі штурмів палатка згоріла вщент і всі припаси, які були в ній, але після гасіння пожежі виявилось – вціліла Біблія».
Миколаївчани привезли з собою переможну хвилю «УРА»
Тетяна Микиктка: «Був момент, коли нам здалось, що все ми програли і зараз нас просто всіх розпорошать чи знищать. Чоловіки забрали жінок в середину, ближче до сцени, яка була центром всіх інформаційних повідомлень, а самі стали на оборонні позиції по колу. Майданівці відбивались з останніх сил. Наше коло ставало дедалі вужчим. Силовики диктатора Януковича відтісняли нас до сцени, з якої постійно лунали заклики триматись до останнього, бо підмога на під’їзді. І я не можу передати вам, що з нами усіма трапилось, коли зі сцени пролунало, що приїхала підтримка. Цим першим автобусом, який прорвався до нас, став транспорт від миколаївчанина Тараса Конопельника. Тоді пронеслась Майданом переможна хвиля радісного окрику «Ура!» і ми наче отримали друге дихання. Так, у цей момент відбувся переломний хід революції Гідності.
Розпитувала Ірина Телька
Світлини Т.Микитки та І.Ємця
