Максим Ющенко: «Такими темпами, років через 100, Миколаїв буде місто на горі між ямами»

«Чи не забагато кар’єрів довкола Миколаєва? Якщо за більше ніж 500 років свого існування Миколаїв це було місто в долині між горами, то такими темпа­ми років через 100 буде місто на горі між ямами. Фактично, Лиса гора залишилася чи не останньою горою на миколаївських теренах» – такий висно­вок в ефірі радіо Розділля зробив дослідник фортифікацій Максим Ющенко, який звершив черговий етап дослідження історичних спо­руд часів Першої світової війни, що в околи­цях Миколаєва.

Вашій увазі подаємо враження та висно­вки дослідника Миколаївських фортифікацій.

Максим Ющенко: «Фортифікаційні споруди довкола Миколаєва – це укріплення, які були побудовані за часів Австрійської імперії. Їхня історія розпочалась ще у 1830 роках, коли почали будувати шосе Львів – Стрий, тоді з’явився новий проєкт, який передбачав створення укріплення для нового моста поблизу Роз­вадова. Такий проект був створений, але до реалізації так справа і не дійшла.

Вже через 20 років було побудовано перші укрі­плення. Це було пов’язано з початком Кримської війни. Австрія в цю війну не вступила, але збиралась брати участь. Тоді, для прикриття мостової переправи біля Розвадова, було побудовано 8 польових укрі­плень. Війна закінчилась і про ці укріплення одразу забули. Роки йшли, історія продовжувалася, періодич­но виникали небезпеки нових війн, тому виникали і нові проєкти. Наприклад, відомо, що був розроблений проект укріплення в 1870 році, який теж не був реалі­зований. Було розроблено проєкт в 1880 році, котрий реалізувати також не вдалось, але тоді австрійські ін­женери попрацювали на місцевості та склали схеми про стан в якому знаходяться ті 8 старих укріплень. Справа до реалізації дійшла аж в 1895 році, тоді вій­ськове міністерство виділило достатньо коштів, і між містом Миколаїв та Розвадовом, в період з 1985 року до 1901року, побудували 30 окремих укріплень, з яких 21 піхотний редут та 9 артилерійських батарей. При цьому було використано 5 старих укріплень часів вій­ни. Решту 3 були зовсім закинуті та не вписувались в нову концепцію оборони тому їх використовувати не стали.

Наступні 12 років після 1901 року ніяких робіт по укріпленню не відбувалися. Єдине виключення, що біля залізничного мосту в Розвадові біля річки Дніс­тер та коло другого залізничного мосту неподалік села Надітичі через річку Бридниця побудували кам’я­ні блокгаузи для оборони цих мостів.

Останній етап розбудови цих укріплень розпо­чався наприкінці 1912 року, коли виникла Балкансь­ка криза. Були виділені кошти та зроблений новий проєкт посилення укріплень. І починаючи з 1913 року було побудовано біля Миколаєва ще 9 потужних опорних пунктів нового типу та 2 артилерійські бата­реї. Було передбачено, що в 1914 році продовжиться програма будівництва, але за браком коштів вона не була повністю реалізована, тому коли почалась Пер­ша світова війна проект було терміново скорочено та в значно спрощеному вигляді добудовано.

Чому збереження «Миколаївської фортеці» важливо для історії?

На території України під Миколаєвом це єдине міс­це де збереглися такі укріплення. Тому що, по-перше, їх і не було багато. Насправді австрійці укріплювали не тільки Миколаїв, була програма по укріпленню всіх мостових переправ через річку Дністер. Найбіль­шу кількість було побудовано якраз під час Кримської війни. Тоді було укріплено переправу коло містечка Заліщики, побудовану біля Галича, сіл Сівка та Мар­тинів (це неподалік Галича). Додаткові укріплення також побудували у Львові. Біля міста Галич не зали­шилося жодного укріплення. Бурхлива господарська діяльність довкола нього знищила не тільки укріплен­ня, але й сліди від нього.

Миколаєву у цьому відношенню пощастило знач­но більше. Тут збереглися, хоча далеко й не всі, укрі­плення, але, на щастя, збереглися з цих трьох періо­дів будівництва в дуже гарному стані. Як мінімум, є укріплення побудоване ще в 1854-1855 роках. Від укріплень побудови 1913-1914 років збережено, прак­тично, дві третини. Більше на території України ніде не можна побачити такий історичний зріз фортифікації її розвитку, починаючи з 1854 і до 1914 року. Це все можна обійти за декілька годин і подивитися на всі ці епохи розвитку фортифікації.

Чому збереження «Миколаївської фортеці» важливе для розвитку Миколаївської громади?

Миколаїв стоїть біля шосе, яке веде на Стрий і далі в Закарпаття. Всі ці укріплення розташовані в безпосередній близькості до автостради. Тому тури­стам, щоб подивитися на ці об’єкти, не потрібно йти багато кілометрів від свого автомобіля чи автобусу. Логістична складова вона якраз і зумовлює в одному ступеневі дуже високий потенціал цих місць. Є низка цікавих об’єктів, котрі можна подивитись, більше того вони розташовані в живописних місцях. З цих горбів чудово видно горизонт Карпат, дуже близько тран­спортне сполучення. Поряд розташовується Микола­їв, містечко, в якому можна і зупинитися, і пообідати, і подивитися вже суто міські цікавинки.

  «Чи завершена робота з дослідження фортифікаційних укріпілень?»

Фактично два роки, проводяться активні польові роботи по дослідженню залишків цих укріплень. Коли в 2019 році мені стало відомо, що виникла загрозлива ситуація, що планують зробити черговий кар’єр, я на той момент мав не погану колекцію архівних мате­ріалів по Миколаївських укріпленнях і запропонував свої послуги, як історичного консультанта, аби підго­тувати документацію для постановки вцілілих споруд на облік як пам’ятки історії. І ось від весни 2019 року ця робота триває до цього часу.

Фактично зібрані повністю всі матеріали по укрі­пленнях які збереглися повністю або частково, огля­нуто всі місця де були вони раніше розташовані, але від них не залишилось і сліду. Оскільки, їх або погли­нув кар’єр, або вони були розорані на полях. Напри­клад, розвадівський кар’єр, який ще за Радянського Союзу працював, він повністю поглинув 8 укріплень. Зараз цей кар’єр відновлює свою роботу і під загро­зою опинилися залишки вцілілих споруд.

Велику загрозу несе Тростянецький кар’єр, який вже поглинув половину гори. Я рахував, що від тери­торії яку вони маркували як свою до опорного пункту залишилося 180 метрів. Вже, як мінімум охорона зона, яка запроектована, більш ніж на половину втрачена.

В чому полягає головна проблема?

Йде боротьба за Лису гору, яку, за попередні де­сятиліття, не торкалась видобувна діяльність. І ось якраз комусь захотілось зробити на цій недоторка­ній горі кар’єр. Саме на цій горі збереглися найбіль­ша кількість фортифікаційних укріплень. Тому що за австрійців вона представляла єдиний комплекс під назвою «Комплекс Лиса гора». Там було побудовано 3 потужні опорні пункти, 2 артилерійські батареї, 2 групи печерних сховищ в тилу: більш відомі, яка храми білих хорватів. І за проєктом були заплановані укріплення, які ще 1914 році побудували значно в спрощеному стані.

Виник такий парадокс: ми передали всі напрацьо­вані документи, що стосуються вцілілих фортифіка­ційних збережень в Міністерство культури, і там, як в бермудському трикутнику, вони зникли. Водночас, на превеликий жаль, Міністерство культури оперативно пропустило альтернативну документацію в якій були подані не правдиві дані про фактичний стан цих укра­плень. Там прямим текстом стверджується, що від більшості укріплень на Лисій горі нічого не залишило­ся.

Проблема, зокрема, полягає ще і в тому, а чи не за­багато кар’єрів довкола Миколаєва? Якщо за більше ніж 500 років свого існування Миколаїв це було місто в долині між горами, то такими темпами років через 100 буде місто на горі між ямами. Фактично, Лиса гора залишилася чи не останньою горою.

Укріплення цікаві не тільки як інженерний витвір

Якраз склалась така ситуація, що міська рада заці­кавлена розвивати і альтернативні економічні проєк­ти. Щоб не лише видобувна промисловість була, але й розвивалися додаткові напрямки залучення інвести­цій – приміром туристичний напрямок.

Зрештою, ці укріплення цікаві не тільки як інже­нерний витвір, вони цікаві також тими подіями які від­бувалися на них. Якщо Кримська війна не зачепила ці укріплення, то Перша світова війна двічі пройшла через Миколаїв. Так, звісно, тут не було ані героїчної облоги, ні тривалої боротьби, як наприклад, за форте­цю в Перемишлі. Австрійці в 1914 році Миколаїв обо­роняли, хоча і не дуже довго.

Парадокс в тому, що після того як австрійці зали­шили Миколаїв, за наказом гарнізону, коли росіяни го­тувались штурмувати, вони приблизно через 5-6 днів отримали наказ відбити місто назад. На укріпленнях в цей момент окупалися росіяни, які відбили атаку австрійців. Менше ніж через рік, коли росіян розгро­мили в Карпатах і ті відступали з території Галичини (22 червня Львів був звільнений від них), Миколаїв російські війська ще тримали. Вони опинилися тут в напівоточені і були змушенні тікати.

Наступні бої тут відбувалися вже в 1919 році, під час Українсько-Польської війни. Польські війська ата­кували із заходу і після кількагодинного бою україн­ські війська були змушенні залишити укріплення біля Миколаєва та відступати на схід.

Певні події тут відбувалися в 1941 році. Бій з ра­дянськими танками в центрі міста. В 1944 році німці не довго обороняли Миколаїв. Вони довго не затрима­лися, бо почався великий радянський наступ.

Вже після 1944 року до 1950-тих років відбувала­ся велика діяльність українських повстанських заго­нів. Тому не тільки інженерна складова та рови цікаві туристам, а перш за все низкою історичних подій, які відбувались на цих землях.

Фортифікаційні споруди: мінімальні зусилля дадуть максимальний ефект

М. Ющенко: В Миколаєві немає монументальних укріплень, які важко підтримувати в нормальному ста­ні. Тут переважно земляні споруди з окремими кам’я­но бетонними спостережними пунктами, укриттями, сховищами та печерні сховища. Тобто, насправді, ці споруди вимагають мінімум зусиль для підтримки їх в належному стані. Основний обсяг робіт, щоб зробити ці об’єкти доступними для туристів це: поставити таб­личку щоб маркувати, і другий момент, почистити від колючих чагарників траншеї, аби людина пройти по цьому опорному пункту. Це стане суттєвим поштов­хом для запуску туристичної інфраструктури.

Записав Назарій Ольшанський

Світлини Максима Ющенка