Наша розмова з героєм редакційного інтерв’ю вийшла спонтанною та короткою під час зустрічі в штабі Миколаївської Народної Самооборони. Юрій Канюк, молодий офіцер гірського-штурмового батальйону ЗСУ, перебував у себе дома в Миколаєві на реабілітації після отримання поранення на східному фронті. Запевняв, що поранення несуттєве, але у військових умовах отримати допомогу було неможливо.
«Я і не відразу помітив як отримав поранення. Вірніше відчув легкий біль в нозі від уламків скла та інших речей, що розлетілись від снаряду і травмували ногу. Спершу рана мені видалась несуттєвою. І я продовжив нести службу. Але ж ви розумієте, що особливих санітарних умов на фронті немає: чистити рану постійно, накладати стерильні пов’язки і так далі. Так я проходив деякий час. Рана на нозі не гоїлась і з часом біль став нестерпним. Я був змушений на деякий час приїхати до дому, щоб підлікуватись. Але вже скоро знову повертаюсь до своїх побратимів», – розповів Юрій Канюк.
Військовий підрозділ, в якому Юрій служить, перебуває на гарячих точках. Час від часу їх передислоковують на різні позиції, де є найбільша потреба. Проте, дух серед вояків та згуртованість навколо військового керівництва – захоплює та вражає.
«Незважаючи на те, що ми постійно під обстрілами та на передовій – всі військові згуртовані як ніколи. Нам нікуди відступати. Ми у себе дома. І, що найголовніше, ми повністю довіряємо військовому керівництву», – наголосив миколаївчанин.
– Що додає вам такої впевненості?
– Наш командир Іван Голішевський, позивний «Псіх» є вправним офіцером. Під його керівництвом у Волновасі знищено до 5 одиниць військової техніки, а живої сили поклали стільки, що складно оцінити. За це його було представлено до найвищої державної нагороди. Я б сказав так, що у своїх командирах я впевнений більше ніж у собі самому.
– На тій локальній ділянці, де ви зараз ведете бої, яке співвідношення втрат ворога та українських військових?
– Я б оцінив десь на рівні 8:1. Тобто 1 український військовий може покласти до 8 ворогів.
– Це направду вражаюче, якщо брати до уваги, що росіян титулували, як другу армію світу! Невже вони насправді такі непідготовлені?
– Це справді вражає. Іноді не знаєш як це розцінювати. Наведу такий показовий приклад. На одній з локацій ми зайняли оборону, укріпились і приготувались зустрічати ворога, так би мовити, зі всіма принадами. І що ж ми бачимо?! На територію, яка добре обстрілюється з наших позицій заїжджають дві одиниці бойової техніки. На них вся наша військова потуга та всі наші стволи націлились. І ось при таких розкладах їхній десант чомусь вирішив, що може висадитись. Вони навіть не встигли землі торкнутись, просто випадали. Одну бойову машину було знищено вщент. Другій – вдалось втекти. Зауважу, що проти нас виступив 91 полк морської піхоти росіян, який 8 років уже воював з нами.
– Тим паче дуже дивує, що вони використовують тактику бою так недалекоглядно, хоча для нас, вочевидь, це плюс.
– Коли спостерігаєш за ними, то враження таке, що вони використовують тактику ведення бою як за часів Другої світової війни. Такі речі зараз не працюють у сучасних умовах.
– Юрій, американська та наша розвідка не так давно зробила припущення про те, що, ймовірно, переоцінила наявність живої сили у росіян. Ваша думка яка з цього приводу?
– Насправді ворог є чисельним. Мені важко оцінити глобально, можливо це було пораховано разом з тиловими підрозділами, які не задіяні безпосередньо у бойових діях. У будь-якому разі у нас краща розвідка, ми краще знаємо нашу місцевість тому завжди випереджаємо їх навіть якщо вони чисельніші за нас. Крім того, самі місцеві люди нам дуже допомагають. Вони пишуть нам де дислокується ворог та його техніка.
Мені ще хотілось задати чимало запитань, але час спілкування був вичерпаний. Для себе зауважила, що з такими військовими як Юрій Канюк, українці можуть бути твердо переконані – ми переможемо.
Розпитувала Ірина Телька
