Окремої уваги заслуговує ще одна сильна панель форуму «Безбар’єрність. Громада, у якій є місце кожному». Вона була присвячена ментальному здоров’ю, практикам самодопомоги, реабілітації та внутрішньому ресурсу людини.
Це була п’ята панель форуму, і в ній прозвучали історії, які неможливо слухати байдуже. Вони були про травму, втрату, відновлення, спорт, реабілітацію, підтримку і здатність людини підніматися навіть після дуже важких життєвих випробувань.
Вікторія Кравченко: біг як повернення до життя
Однією з гостей панелі була Вікторія Кравченко — заслужена майстриня спорту України, легкоатлетка, триразова срібна призерка Літніх Паралімпійських ігор.
Коли Вікторія навчалася на п’ятому курсі закладу вищої освіти, з нею трапилася велика особиста трагедія. Понад місяць вона провела в реанімації, у комі. А коли прийшла до тями, їй довелося заново вчитися ходити і говорити.
Здавалося б, після такого випробування життя може бути повністю перекреслене. Але поруч із нею опинилася людина, яка допомогла їй знову повірити у себе. Це був тренер, який працює з людьми з інвалідністю і допомагає їм входити у спорт. Саме він підтримав Вікторію, допоміг знайти внутрішній резерв і прищепив любов до спортивних занять.
Вікторія не просто піднялася з ліжка. Вона почала бігти. І цей біг був не лише про спорт. Він став для неї способом повернення до життя, стимулом, опорою і можливістю не втратити себе.
Саме так вона змогла досягти великих спортивних вершин. Її історія показує: навіть після найважчих випробувань людина може знайти в собі сили не лише відновитися, а й стати прикладом для інших.
Андрій Пікальов: втратити зір, але не втратити себе
Ще одним знаковим гостем панелі був миколаївчанин Андрій Пікальов — бронзовий призер чемпіонату Європи з параармреслінгу.
У двадцять один рік через прогресуюче захворювання він повністю втратив зір. У віці, коли людина зазвичай перебуває в розквіті молодості, перед ним постало надзвичайно важке випробування.
Однак, втративши зір, Андрій не втратив себе. Він чесно говорив про те, наскільки важливо було не піддатися відчаю, знайти опору і поступово повертатися до активного життя.
Спорт став одним із таких шляхів. Спочатку це були самостійні заняття. Згодом — дедалі серйозніші тренування. А сьогодні Андрій Пікальов є бронзовим призером чемпіонату Європи з параармреслінгу.
Його історія, як і історія Вікторії Кравченко, викликала в залі особливу тишу. Це була тиша не байдужості, а глибокого співпереживання і поваги до людської сили.
Бо коли люди, які у молодому віці втратили здоров’я, зір або опинилися після трагедії на межі життєвого зламу, знаходять внутрішній резерв не просто відновитися, а ще й досягати високих результатів, це дуже багато говорить про людські можливості.
Ця панель ще раз підтвердила: людина здатна на неймовірні речі. І дуже часто бар’єри справді існують не лише в просторі, а й у нашому мисленні.
Іпотерапія: коли кінь стає частиною відновлення
Важливою частиною панелі стала презентація Володимира Гентоша та його дружини Оксани, які започаткували ініціативу з іпотерапії.
Йдеться про реабілітацію військових, людей із травмами, людей з інвалідністю через живе спілкування і взаємодію з кіньми. На прикладі власного кінного ранчо Володимир розповів про терапевтичний ефект такої взаємодії.
Кінь не ставить зайвих запитань, не оцінює, не тисне і не вимагає пояснень. Він просто є поруч. І саме ця присутність, контакт, довіра та спокій можуть мати дуже сильний відновлювальний ефект.
Для багатьох людей іпотерапія — це не просто приємна прогулянка чи новий досвід. Це можливість відчути радість, розслаблення, повернути контакт із власним тілом, рівновагу, спокій і живий зв’язок зі світом.
Особливо важливо, що такі практики можуть бути корисними для військових, людей після травм, дітей з порушеннями розвитку, людей із підвищеним рівнем тривоги та тих, хто потребує м’якого, ненасильницького способу повернення до внутрішньої стабільності.
Реабілітація як один із головних викликів громад
Логічно доповнив цю розмову виступ фізіотерапевта Валерія Татаринова.
Сьогодні тема відновлення і реабілітації є одним із найважливіших пріоритетів для медичних служб громад, місцевих адміністрацій і родин, які щодня стикаються з наслідками травм, хвороб чи війни.
Йдеться не лише про військових та ветеранів, хоча саме їхня реабілітація нині є одним із найбільших викликів для країни. Потреба у відновленні стосується також людей після важких операцій, інсультів, травм, дітей з порушеннями розвитку, людей старшого віку, тих, хто втратив рухливість або після пережитого стресу буквально вчиться заново довіряти власному тілу.
Реабілітація — це не тільки медична процедура. Це повернення людині функціональності, самостійності, впевненості, гідності та можливості бути активною в повсякденному житті.
Саме тому громади мають дивитися на реабілітацію не як на вузьку медичну тему, а як на частину ширшої політики безбар’єрності.
Ментальне здоров’я: підтримки потребує майже кожен
Дуже важливою була і розмова з Маєю Лико, яка говорила про ментальне здоров’я та практики самодопомоги.
Вона наголосила на важливій речі: сьогодні підтримки потребують не лише військові і не лише ті, хто живе поруч із лінією зіткнення. Фактично кожен українець, який з 2022 року живе всередині повномасштабної війни, несе в собі її наслідки.
Війна впливає на всіх — від дітей до людей старшого віку. Хтось називає це втомою, хтось тривогою, хтось дратівливістю, хтось просто мовчить і щодня тримається з останніх сил. Але потреба у підтримці, розрядці й внутрішній рівновазі є майже в кожного.
Цінність виступу Маї Лико була в тому, що вона не лише говорила про проблему, а й показала прості практики, які можна використовувати у повсякденному житті. Такі вправи допомагають знімати напруження, заспокоювати себе, повертатися в контакт із тілом і бодай частково зменшувати вплив щоденного стресу.
Це особливо важливо для громад, де доступ до фахової психологічної підтримки може бути обмеженим, а рівень втоми, напруження і тривоги серед людей залишається високим.
Головний висновок: людину не можна списувати
Головний висновок цієї панелі дуже простий і водночас надзвичайно важливий: людину не можна списувати.
Ні після травми. Ні після втрати. Ні після важкого досвіду. Ні після війни. Ні тоді, коли здається, що попереднє життя вже неможливо повернути.
Поки людина дихає, поки поруч є підтримка, поки є хтось, хто подасть руку, повірить, допоможе зробити перший крок і не залишить наодинці з болем, завжди є шанс на новий шлях.
Історії, які прозвучали під час панелі, показали: відновлення — це не завжди швидкий процес. Це шлях, який потребує часу, фахової допомоги, підтримки, терпіння і великої внутрішньої сили. Але цей шлях можливий.
Саме тому безбар’єрність у сфері ментального здоров’я та реабілітації має стати одним із ключових напрямів роботи громад. Бо йдеться не лише про окремих людей. Йдеться про здатність усієї спільноти залишатися людяною, стійкою і готовою підтримувати тих, кому сьогодні найважче.
Варто вірити в себе, підтримувати тих, хто поруч, не сумніватися у Збройних Силах України і допомагати війську. Бо особиста стійкість, людяність і здатність не здаватися також працюють на велику перемогу України.
