24 серпня, у День Незалежності України, вже традиційно, біля м. Миколаїв на Львівщині відбувся унікальний об’єднаний благодійний фестиваль «Мисливська ватра-Миколаївська фортеця»» на підтримку наших Захисників. До його проведення долучились кілька громад субрегіону Розділля: Миколаївська, Тростянецька та Новороздільська та мисливські товариства області. Свято розпочалося ще зранку і зібрало до трьох тисяч відвідувачів та учасників. Реєстрація учасників, хвилина мовчання за загиблими Героями, спільний молебень, виступ військового оркестру та звернення представників влади задали урочистий і водночас щирий тон події. Атмосфера була наповнена гідністю, відчуттям єдності та взаємної підтримки.
Такі миті важливі не лише з точки зору традиції чи символіки. Вони стають нагодою замислитися, відчути плече поруч і зрозуміти, наскільки цінним є спільне переживання. Саме тому важливість подібних зустрічей підкреслюють не лише організатори, але й учасники благодійного заходу. Очільник ГФ «Миколаївська самооборона» Іван Максимович у коментарі для редакції наголосив, що подібні заходи несуть у собі кілька важливих меседжів. Перший — це посилення уваги до збору донатів. Другий — відчуття згуртованості громади.
«Ми часто залишаємося наодинці зі своїми проблемами у власних домівках і намагаємось долати їх кожен по-своєму. А подібні зустрічі нагадують: разом легше знаходити відповіді, разом легше діяти. Якщо я бачу, що мій сусід донатить, то це мотивує і мене. Це приклад живої взаємодії, яка формує справжню єдину громаду», — підкреслив він.
З цією думкою погоджується й Тетяна Семченко, яка віднедавна оселилася у Новороздільській громаді після переїзду з півдня України. На Львівщині рідних у неї немає. Її рідну домівку зруйнувала війна. І зараз, на новому місці, вона намагається не лише завести нові знайомства, але й відчути, що вона не самотня і такі заходи дарують їй та її дітям хвилини щастя.
«Я переїхала сюди через війну і для мене дуже важливо бути присутньою на таких заходах. Мій чоловік служить у війську, тож це мій спосіб підтримати його та всіх наших захисників. Тут я відчуваю, що ми не самі зі своїм болем і тривогами. Є люди, які готові підставити плече. А ще це можливість ближче познайомитися з громадою, знайти нових друзів і відчути себе частиною великої родини. Такі зустрічі дарують відчуття тепла і єдності, яке зараз особливо потрібне кожному з нас», — каже пані Тетяна.
Витоки мисливської культури Галичини
Полювання на теренах Галичини має глибоке коріння. Ще за часів княжої доби воно було частиною державної політики: князі Данило й Лев Галицький утримували мисливські двори, а полювання було справою честі та військової вправності. У добу Австро-Угорщини галицьке мисливство стало культурним явищем: утворювалися товариства, що поєднували функції захисту лісів, ведення господарства й плекання традицій.
Галичани передавали з покоління в покоління не тільки вміння стріляти, а й мисливські пісні, застільні тости, кулінарні традиції (куліш, печене м’ясо на ватрі), а також особливе вбрання та ритуали посвяти в мисливці. Це сформувало цілий пласт локальної культури, який і нині відтворюється на фестивалях, як-от «Мисливська ватра», що відбулась у Миколаєві.
Статистика і сучасна екологічна роль
Тому не випадково у Львівській області функціонує понад 50 тисяч мисливців, з них близько 13 тисяч – члени офіційних мисливських організацій; решта — незалежні мисливці, інформує Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства. Управління мисливськими угіддями ведеться більше як у 73 користувачів, із штатним апаратом: 34 мисливствознавці та 236 єгерів. Завдяки професійному обліку популяцій (наприклад, 19 199 козуль, 3 935 кабанів, 145 лосів, приріст копитних +1 225 особин) мисливство стає не лише культурною, а й екологічно відповідальною практикою. Це доводить: мисливська культура – не про бездумний відстріл, а про збалансоване співжиття людини й природи.
У цьому контексті важливо додати: мисливці керуються Кодексом українського мисливця, оновленим у червні 2024 року. Він чітко формулює моральні обов’язки, культуру полювання, самоврядування та відповідальність перед природою й громадою. Цей документ містить і ритуали посвяти новачків, і символіку (гімн, марш, прапор), і систему дисциплінарної відповідальності.
Давайте також не будемо забувати про ще один важлвий аспект мисливців для громади – це боротьба зі сказом. Саме вони першими виявляють тварин із підозрою на хворобу та оперативно інформують ветслужби. Це дозволяє швидко локалізувати небезпеку й захистити громаду від спалахів смертельної інфекції. Таким чином мисливці стають справжнім санітарним щитом для сільських і лісових регіонів.
Виховання наступного покоління і допомога ветеранам
Особлива місія мисливських товариств – передавати культуру полювання дітям та молоді. Для багатьох хлопців і дівчат перші походи з батьком чи дідом у ліс стають не лише уроками стрільби, а й школою відповідальності, командності й пошани до життя. Виховані в мисливському середовищі діти навчаються розрізняти сліди звірів, орієнтуватися в лісі, розуміти екосистему, що формує у них повагу до природи й навички виживання. Це – не менш цінна інвестиція, ніж підручники.
Важливий аспект нашого теперішнього сучасного життя – повернення з війни колишніх цивільних, а сьогодні військових. Багато хто з них шукає шлях вивільнити накопичену воєнну енергію, зняти стрес, знайти спільноту, яка розуміє дух дисципліни й братерства. І власне мисливство для них стає не просто відпочинком, а своєрідною психологічною реабілітацією, бо знову нагадує їм про братерство й командність. Полювання повертає ветеранів до практики зосередження і це дає їм змогу відчути себе знову воїном, але воїном миру. Про це у коментарі зауважила Ольга Гужва, засновниця ветеранської спільноти на Львівщині, членкиня ради ветеранів ЛНУ.
“Дійсно, вететрани, які тривали час перебувалив зоні бойових дій їм дуже важко повернутися до цивільного життя. Тому такі речі які пов’язані з дисципліною, зброєю вони допоміжні. дуже багатьо ветеранів навіть пейнтбол організовують, як своєрідну терапію для хлопців, щоб відчути себе в звиклій атмосфері. Тож бути частиною товариств мисливских – це непогано, але тут має бути обережність”.
Тож проведення таких машстабних заходів, приміром, як «Мисливська ватра» 2025 – це не тільки про благодійність. Це про виховання відповідальної громади, яка зберігає культурні корені, формує майбутнє покоління, підтримує захисників і водночас береже природу та безпеку людей.
Ірина Телька
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який проваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)». Висловлені погляди є винятково поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію Фундації Ірондель або ІРМІ.
