Ще однією важливою частиною форуму «Безбар’єрність. Громада, у якій є місце кожному» стала панель, присвячена соціальним послугам, підтриманому проживанню та роботі з дітьми з інвалідністю.
Свої напрацювання презентували Олег Старовецький, керівник відділу соціального захисту Миколаївської громади, та Інеса Щурська, керівниця Центру денного перебування для дітей з інвалідністю у Новому Роздолі.
Представлені проєкти є різними за форматом і цільовими групами, однак мають спільну рису: вони нові, масштабні й надзвичайно важливі саме для невеликих громад. Такі ініціативи демонструють, що безбар’єрність — це не лише про інфраструктуру. Це також про соціальні послуги, підтримку, прийняття, самостійність і право людини залишатися частиною громади.
Підтримане проживання: не ізоляція, а повернення до самостійності
Одним із найбільш промовистих прикладів, презентованих під час форуму, став проєкт підтриманого проживання у Миколаївській громаді.
Йдеться про простір, який не “забирає” людину під повне обслуговування соціальних служб, а навпаки — створює умови для максимально можливої самостійності. Це принципово важливий підхід у роботі з людьми з ментальними порушеннями або інвалідністю.
У такому форматі людина має можливість сама себе обслуговувати, підтримувати побут, займатися дрібною господарською діяльністю, брати участь у повсякденному житті, відчувати власну потрібність і не випадати з соціального середовища.
Саме в цьому полягає цінність підтриманого проживання. Воно не ізолює людину від громади, не зводить її життя лише до догляду чи контролю, а допомагає зберігати зв’язок із соціумом, розвивати навички самостійності та відчувати себе не об’єктом опіки, а повноцінним учасником життя.
Для невеликих громад такі проєкти мають особливе значення. Вони показують, що якісні соціальні послуги можуть і повинні розвиватися не лише у великих містах. Люди, які потребують підтримки, мають право на гідне життя поруч зі своєю громадою, а не десь далеко від неї.
Діти з інвалідністю: право бути разом з іншими
Не менш важливою була презентація досвіду Центру денного перебування для дітей з інвалідністю у Новому Роздолі, яку представила Інеса Щурська.
З початком повномасштабного вторгнення кількість дітей з різними порушеннями, інвалідністю та особливими освітніми потребами зростає не лише у Новороздільській громаді, а й в інших громадах, представлених на форумі. Це безпосередньо впливає на освітній процес, роботу шкіл, дитячих садків, соціальних служб і загалом на готовність громади бачити кожну дитину.
Під час виступу було порушено дуже чутливу, але важливу тему: у громадах досі трапляються ситуації, коли дітей з ментальними порушеннями намагаються відсторонити від певних подій чи активностей, у яких беруть участь інші діти.
Причиною цього не завжди є зла воля. Часто йдеться про страх, нерозуміння, брак досвіду, невміння правильно взаємодіяти або побоювання, що “щось піде не так”. Але саме це і є бар’єр. Не сходи, не двері, не відсутність пандуса, а хибне уявлення, що ці діти нібито “не такі” і тому мають бути осторонь.
Насправді безбар’єрність у роботі з дітьми починається з дуже простого принципу: кожна дитина має право бути поруч з іншими. Брати участь у житті громади. Бути запрошеною на події. Радіти, спілкуватися, навчатися, проявляти себе у той спосіб, який їй доступний.
Центри денного перебування є важливими не лише для самих дітей, а й для їхніх родин. Вони створюють простір підтримки, розвитку, взаємодії та полегшують щоденне навантаження на сім’ї, які часто залишаються сам на сам зі складними викликами.
Проєкти, які змінюють не лише окремих людей, а всю громаду
Функціонування таких закладів у невеликих громадах дуже чітко показує, наскільки глибоко затребуваною є тема безбар’єрності.
Важливо розуміти: ці проєкти не обслуговують лише “невелику окрему групу” мешканців. Насправді вони змінюють усю громаду.
Довкола таких ініціатив починають формуватися нові зв’язки. До співпраці долучаються громадські організації, активні мешканці, освітяни, соціальні працівники, батьки, волонтери. Виникають спільні події, обмін досвідом, нові практики підтримки, партнерства й комунікації.
Найважливіше — поступово зникає страх перед “інакшістю”. Люди починають краще розуміти одне одного, бачити не діагноз, не порушення і не проблему, а людину. Дитину. Родину. Сусіда. Учасника спільного життя.
Саме це і є один із найважливіших результатів безбар’єрності: вона робить громаду не просто територією, де люди живуть поруч, а спільнотою, де люди здатні підтримувати одне одного.
Безбар’єрність як щоденна соціальна практика
Досвід Миколаївської та Новороздільської громад показує, що безбар’єрність не може обмежуватися лише архітектурними рішеннями. Вона має проявлятися у щоденних соціальних практиках: у тому, як громада організовує послуги, як підтримує родини, як працює з людьми з інвалідністю, як включає дітей у спільне життя, як говорить про ментальні порушення і як реагує на потреби тих, кого раніше часто не помічали.
Будинок підтриманого проживання та Центр денного перебування для дітей з інвалідністю — це приклади того, як невеликі громади можуть створювати дуже важливі й сучасні рішення. Вони потребують ресурсів, фаховості, управлінської волі та партнерства, але їхній вплив виходить далеко за межі однієї установи.
Такі проєкти формують нову культуру взаємодії. Культуру, у якій людина не випадає з громади через інвалідність, ментальні порушення, вік, травму чи життєві обставини.
І саме тому вони є не просто соціальними послугами. Вони є ознакою зрілості громади, яка вчиться бути уважною, відкритою і справді людяною.
