Христина Дмитришин: «Часто ми перевершуємо у навчанні в американській школі самих американців»

Миколаївська громада однозначно багата на талановиту, прогресивну та свідому молодь, яка репрезентує нас не лише в Україні, але й за її межами.

Сьогодні маємо нагоду поспілкуватись з однією із найактивніших представниць нашого юнацтва, майже вісімнадцятирічною Христиною Дмитришин, випускницею програми FLEX. Дана програма надає українським школярам стипендії, які дають їм змогу подорожувати до Сполучених Штатів, навчатися в американській школі протягом одного академічного року і проживати в американській родині. Фінансується Сполученими Штатами Америки.

Кор.: Як змінив твоє життя рік в Америці?

Х.Дмитришин:  Тут, ясна річ, можна говорити багато. Життя на іншому континенті розширює світогляд і дає можливість бачити ситуації різносторонньо. Цікаві процеси відбуваються коли стається зіткнення колишнього і нового світобачення. Закорінений менталітет і цінності нібито обсаджуються чимось новим, ще більш цікавим. Дитяча допитливість переростає у необхідність якогось спостереження, експерименту, а тоді – висновків. Тих висновків, якими хочеш ділитися та застосовувати щоденно.

Через те, що вчилася і в американській школі (до речі, задля цікавості також готувалася до тамтешніх іспитів типу ЗНО), і паралельно готувалася до вступних іспитів в Україні, стала більш організованою та відповідальною. Бо ж було й волонтерство, кілька годин спорту щодня, друзі, участь у проєктах тощо. Тоді в мені поєднувалися відкритість до всього нового та своєрідна закритість через те, що треба було вчитися. Знову ж таки, змогла застосувати виважений пошук «золотої середини» разом із умінням ловити прекрасні миті юності!

Зрозуміла, що зміни – це так чудово. Бо залишатися незмінною – не вихід. Ми всі повинні рости духовно. Цьому допоможе щоденне навчання. Тут мається на увазі не лише читання книжок, а пізнання себе, інших людей та й об’єктивного щастя загалом.

Кор.: Чи хотіла б ти повернутись у Штати?

Х.Дмитришин: Заради короткотермінового навчання, подорожей та зустрічей з хост-сім‘єю або друзями – так. Заради постійного місця проживання – ніколи.

Я занадто сильно люблю Україну. Ми – сильна, розумна та творча нація, яка завжди вирізняється з-поміж інших. Приємно, що українські студенти за обміном часто залишають найкращі спогади про себе і перевершують у навчанні в американській школі самих американців.

У США, як на мене, забагато лицемірства, що прикривається толерантністю. Власне поняття «толерантність» дуже викривлене, ним часто маніпулюють. І хоча українці далеко не ідеальні, зате щирі. Наша гірка правда точно краща за солодку брехню.

Кор.: Чим ти зайнялась одразу після повернення додому?

Х.Дмитришин: Активною підготовкою до ЗНО, оскільки в мене було дуже мало часу. Тут більше нічого й не скажеш (сміється).

Кор.: Чи потрібна, на твою думку, зараз вища освіта?

Х.Дмитришин: Зараз чимало молоді стверджує, що вища освіта вийшла з моди і є абсолютно непотрібною, проте я з цим не погоджуюсь. Якщо говорити про Україну, то нам потрібно працювати над розвитком якості викладання не лише у вузах, а також і в школах. Закордонні ЗВО, зокрема університети Ліги Плюща, залишаються популярними протягом століть, бо формують своєрідну спільноту, збагачують твій соціальний капітал, який може допомогти подолати труднощі в дорослому житті. Університет дисциплінує, бо змушує вчити предмети, які далеко не завжди цікаві, вчить сприймати те, що відмінне від твоїх інтересів.

Зрештою, не обов’язково вступати одразу після закінчення школи. Це можна зробити й у 20, 30 та 40 років. Проте важливо прийняти свідоме рішення на основі власного бажання. Звісно, що вступивши за чиїмось примусом, людина не вбачатиме потреби у вищій освіті.

Кор.: Яку спеціальність ти обрала і чому?

Х.Дмитришин: Вона називається «Етика-Політика-Економіка». Це спеціальність факультету Суспільних наук в Українському Католицькому Університеті. Насправді, вибір спеціальності був для мене дуже складним рішенням, адже у сьомому класі я хотіла бути вчителькою математики, у дев’ятому класі мріяла бути журналістом, але зараз навчаюся на політолога і абсолютно про свій вибір не шкодую. Цю спеціальність я обрала тому, що вона здалась мені не надто вузькопрофільною і такою, що дасть тобі хорошу базу в майбутньому. Якщо розібрати три складові, наприклад, етика: вона формує в тобі ціннісний підхід до життя. Ти вивчаєш праці політичних філософів, знову ж таки, ти вивчаєш поняття об’єктивного щастя, об’єктивного добра — те, що дійсно потрібно людям для того, аби нормально взаємодіяти між собою.

Наступна спеціальність — політика. Це те, у чому я зараз найбільше зацікавлена і це те, у чому я була дуже зацікавлена з початку Майдану, бо пригадую, що вже тоді в мене була невеличка група в соцмережах, в яку ми закидали новини про те, що зараз відбувається в нашій країні. Приблизно з того часу я і слідкую за новинами. Хочеться розвивати свою країну, хочеться змінювати нецікавий підхід молоді до сприйняття політики, показувати їй, що політика — це класно.

Третій аспект – економіка, став сюрпризом для мене. Адже коли я вступала, то забула про слово «економіка» у своїй спеціальності. Але можу сказати, що дійсно її полюбила: вона добре дає можливість зрозуміти внутрішній ринок України, зовнішній ринок, розвинути певні підприємницькі навички, що, на мою думку, також важливо для молодої людини. Разом ці три аспекти формують критичне мислення і вчать тебе думати дуже широко, іноді навіть занадто широко, я би сказала. Інколи пухне голова від кількості різношерстої інформації, але мені дуже подобається. 

Я обрала УКУ, хоча завжди мріяла про Могилянку, але після року в Америці зрозуміла, що Львів — це моє місто, і я нікуди поки що не хочу звідси переїжджати, що тут для мене люди добріші, бруківка рідніша — існує почуття потрібності на локальному рівні.

Кор.: Розкажи про свою діяльність в політклубі та подкасти.

Х.Дмитришин: В університеті мені хотілося спробувати усе й одразу, тому я вступила в різні організації, починаючи від клубу ООН, закінчуючи УКУ Блогом, але сфокусувалась на такій студентській організації як ПОЛІТклуб УКУ, а саме на подкастному відділі.

ПОЛІТклуб УКУ  – це студентська організація, яка має на меті простими словами доносити молоді складні речі про політику, вчити молодь любити політику, пояснювати політичні процеси та явища. У нас відбувся значний зріст у розвитку організації: ми проводили зустрічі з багатьма політиками, наприклад, з Гонтарєвою, Гройсманом та іншими. Список Ви можете знайти на нашій сторінці у Фейсбуці або в Інстаграмі (ми більш активними є в Інстаграмі). Також ми пишемо багато цікавих постів про значення мови, про політичних діячів, і закордонних, і українських, про європейські політичні інституції; робимо панельні дискусії з провідними експертами про те, чи потрібно змінювати Конституцію.

Протягом останніх дев’яти місяців найактивнішу свою діяльність я, так би мовити, виливала у подкастному відділі. Подкасти — це короткі аудіо, які поширюються соцмережами на різних платформах і часто, але не завжди, несуть розважальний характер. Наші подкасти несли просвітницький характер. У нас їх було декілька: перший, «ПройдиСвіт», в якому ми розповідали про топ-5 найгарячіших новин тижня, інший — «На дроті  – Брюссель!», де ми розповідали про зовнішню та внутрішню «кухню» Європейського Союзу і брали коментарі в експертів з різних країн, які спеціалізуються на конкретних регіонах і конкретних процесах. В рамках цього подкасту ми співпрацювали з брюссельською медіаплатформою «Promote Ukraine». Ця організація просуває Європейський Союз в Україні, адже багато українців потребують більше інформації, власне, про Європейський Союз і про те, що відбувається всередині нього. Окремо в нас є спецвипуски, над ними я не працювала. Ми публікувалися в таких виданнях як: «Український інтерес», «НВ», «Українська правда». Зараз ведемо перемовини з іншими партнерами і плануємо реструктурузувати формат наших подкастів. Статистика в нас шалена, нас слухають в різних країнах, і ми дійсно ростемо.

Сьогодні я вперше йшла на стажування в міську раду у Львові і там зустріла дівчинку, яка почула, що я з СО «ПОЛІТклуб», і дуже втішилась, адже вона слухає наші подкасти і їх любить. Сама вона навчається у Львівській Політехніці. Також протягом тривалого часу я була операційною менеджеркою цього відділу, тобто координувала процеси написання текстів, домовленостей з експертами, вела всю комунікацію з партнерами, але приблизно два тижні тому прийняла рішення піти і не тому, що посварилася з командою, а тому, що захотіла розвиватися в нових для себе сферах.

Кор.: Чим ти займаєшся зараз?

Х.Дмитришин: Питання теж складне, тому що зараз я все ще записую подкасти, але це подкасти про туризм. Я беру інтерв’ю в різних експертів з України та з закордону, де вони розповідають про адаптацію міст в основному Східної Європи до карантину. Компанія, з якою я співпрацюю, називається entdecke.net, це німецька компанія.

Також я займаюся розвитком особистого бренду на замовлення, тобто пишу зараз статті про діджиталізацію (Кличко сміється) і час від часу роблю дизайни на замовлення, своєрідний фріланс. Також я починаю стажування у Львіській міській раді у відділі Управління молодіжної політики, є членом Правління ГО «Ґарци», що знаходиться в селі Устя і займається створенням дозвілля для молоді тут; входжу до ініціативної групи по створенню Молодіжної ради при міській раді у місті Миколаєві і допомагаю меншим і старшим з опановуванням англійської мови. Це якщо коротко.

Більше вірші не пишу, бо писала вірші, коли була нещасною. Правду кажучи, коли ти щасливий, ти не можеш творити.

Кор.: Які плани на майбутнє?

Х.Дмитришин: Якщо говорити про плани на майбутнє, то вони стосуються політичної діяльності в основному. Хочеться здобути практичний досвід роботи політика, хочеться більше співпрацювати з молоддю нашої ОТГ, ділитись власним досвідом і перехоплювати досвід від них, адже у нас так багато талановитого юнацтва. Подібна співпраця, як на мене, дозволяє різносторонньо розвиватись. Це один із аспектів. Інший аспект — семестр закордоном у найближчі декілька років, проте уже в якійсь європейській країні. Я над цим старанно працюватиму! Загалом, спрямовую зусилля у розвиток своєї громади, свого села та країни.

Кор.: Що можеш порадити молоді, яка шукає себе?

Х.Дмитришин: Насправді, я не експерт, бо шукала себе дуже довго і досі не впевнена, що знайшла. Люблю називати себе дослідницею. Мені здається, що своєрідний елемент душі цієї дослідниці лише народжується, тобто він ще в процесі розвитку, відкритий для світу, проте потребує знань. Тож молоді, яка себе шукає, потрібно вчитись, бути обізнаними у багатьох сферах, адже тоді ти можеш знайти та обрати те, що справді цікавить. Фокусуватись на чомусь одному, може, і добре, проте недаремно кажуть, що усе пізнається в порівнянні. Потрібно хапатись за можливості і не пропускати шансів, проте не розчинятись у них і розмежовувати те, що справді важливе. Загалом, Якщо вам цікаво поспілкуватись зі мною більше, розпитати деталі навчання в Америці, дізнатись про мою діяльність чи пошук себе в світі стількох можливостей, то можете писати у мої соцмережі!

Instagram: @khrystyna.dmytryshyn

Fb: Khrystyna Dmytryshyn

E-mail: dmytryshyn08m@gmail.com

Розпитувала Олеся Садова

Світлини з публічного профілю Х.Дмитришин у мережі фейсбук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *