26 квітня 1986 року…В цей день сталась одна з наймасштабніших трагедій для планети. Подія, яка зруйнувала життя тисячам і вплинула на здоров’я мільйонів людей, назавжди закарбувалась в пам’яті не одного народу. Тоді на Чорнобильській АЕС виникла аварія. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходився радіоактивний уран. Через зруйновану обшивку радіоактивні речовини вийшли назовні і отруювали усе живе в радіусі багатьох кілометрів.
До ліквідації наслідків цієї катастрофи була залучена велика кількість рятувальників. Їх називали «ліквідатори». Завдяки мужності і витримці цих людей аварія була локалізована. Однак, на жаль, багато з них втратили життя, здоров’я через високу дозу опромінення. З одним із них наша сьогоднішня розмова. Це Ярослав Муха, ліквідатор аварії на ЧАЕС, очільник «Союзу Чорнобиль Україна» на Миколаївщині. Пан Ярослав розповів про своє бачення пережитого і про сьогодення та наслідки тих подій.
Кор: Чи усвідомлювали Ви, з якою небезпекою доведеться мати справу?
Я. Муха: Мені тоді було 28 років, працював будівельником. На той момент, коли отримали повістки, ми не розуміли всього масштабу катастрофи. Більшість осіб, водії, зварювальники, робітники, які туди їхали, нічого не знали. У мене базова підготовка військової кафедри, знав, що від опромінення до 100 рентгенів я не захворію на променеву хворобу.Але там зовсім інший випадок: в епіцентрі ядерного вибуху радіаційний фон різко спадає і сягає 50 рентген через годину після вибуху, а тут постійно високі рівні. Кількість опромінення можна було регулюватитільки часом перебування.
Тогочасна норма була 500 мілірентгенів на рік, а денна норма у зоні у 1986 році становила 2 рентгени на рік, в 4 рази більше річної. Працівникам АЕС дозволялось один раз в житті набирати аварійну дозу 5 рентген і після того їх вже не допускали до роботи на атомні станції.
Додам, що на сьогодні, для працівників атомних станцій норма становить 2 рентгени на рік.
Кор: Що давало Вам сили і наснаги продовжувати боротьбу?
Я. Муха: Коли я їхав на ліквідацію, дома залишались чекати молода дружина та новонароджена донечка. Зрештою, якби я не поїхав, то б на моєму місці був би хтось інший.
Якщо я б не зробив свою роботу, то візьмуть іншого солдата, а дозу опромінення отримаєш все одно. Краще було вийти і зробити. Після цієїроботи замірювали радіаційний фон, він зменшувався, наступного дня тобі ж безпечніше було працювати. Сотні наших земляків достойно виконали свою роботу. Честь їм і хвала за це.
Кор: Для людей, які пережили у житті важкі моменти, дуже важливою є комунікація. Підтримуєте зв’язок з іншими ліквідаторами аварії?
Я. Муха: Так, звісно, підтримую зв’язок з іншими ліквідаторами. Ми спілкуємось. Очолюю «Союз Чорнобиль Україна» на Миколаївщині. У Миколаївській громаді нас є 86 осіб, які працювали у Чорнобилі. У Львівській області приблизно 7600 учасників, з яких майже половина-ліквідатори. В основному це були водії цементовозів, автомобілів та військові, які працювали в окремому полку хімічного захисту.
Кор: Чи відчуваєте Ви підтримку з боку держави та органів місцевого самоврядування?
Я. Муха: Так, певна підтримка є. Можливо не така яку ми прагнемо… Ось тільки важко проблеми ліквідаторів вирішувати, бо рішення приймаються у Києві, а там нашого голосу й не чути. Будемо пробувати далі. Шкода, що про нас тільки 2 рази на рік згадують…
Чорнобиль, можливо, особиста трагедія українського народу, але урок для всього світу. І прикро, що з року в рік, коли ми згадуємо про чергові роковини аварії на атомній станції, ми пишемо та говоримо про те, що держава лишає на задвірках своєї уваги тих людей, хто ціною власного свого життя врятував світ від ще більшого лиха…
На завершення додам: на зведення атомної Чорнобильської станції вистачило лічених років, а ось побороти наслідки аварії ми намагаємось вже упродовж 35 років. Мине ще не одне десятиліття поки природа відновить свій баланс на річках Прип’яті, а люди зможуть повернутись на ці землі.
Віта Захарова
Центральна світлина з мережі Інтернет
