Для українців пісня — це не лише форма дозвілля чи естетичного смаку. Це — частина культурного коду, що неодноразово рятувала, єднала й окрилювала в найтяжчі часи. Пісня — як нервова система нації, здатна передавати сигнали болю, надії й сили навіть тоді, коли слова безсилі.
Український дослідник — Ігор Козловський, соціолог, релігієзнавець і колишній політв’язень — наголошував на ролі пісні в збереженні внутрішньої сили:
“Коли я сидів у полоні, я співав пісні дитинства. Це давало сили. Це був не просто звук — це було повернення до себе.”
Редакції «Миколаївські вісті» (Львівщина) та «Ворскла» (Сумщина) вирішили підтримати місцевих митців також через пісню. Саме тому було ініційовано культурно-мистецький проєкт «Золотий зорепад», у межах якого поезія мешканців прифронтових громад перетворюється на пісні за допомогою штучного інтелекту. Цей проєкт не лише популяризує творчість локальних авторів, а й сприяє соціальній згуртованості: через пісню люди з різних регіонів починають співпереживати, розуміти й підтримувати одне одного. У часи, коли суспільство поділене болем і втратою, такі культурні ініціативи стають простором єднання та співчуття.
«Працюючи з текстами для цього проєкту, я побачила багато болю. Більшість віршів — це слова про війну, невимовні втрати, про сльози матерів, про зруйновані села, де автори колись жили й любили. І коли ці слова лягають на музику — це стає для людей розрадою. Це вже не просто текст — це вже підтримка, це надія», — зауважує Ірина Телька, редакторка «Миколаївських вістей».
А що ж говорять самі автори текстів? Їхні відгуки — щирі, емоційні й натхненні. Багато хто зізнається, що вперше відчув справжнє окрилення, коли побачив, як власні думки та вірші зазвучали у піснях, що лунають на всю Україну. Для них це — не лише велика честь, а й глибоке переживання: це додало віри в себе, зміцнило бажання творити далі та ділитися своєю правдою зі світом.
Маргарита Саєнко, поетеса з Сумщини, зізнається: навіть уявити не могла, що вірші, які ховала в шухлядці, можуть стати піснею. Це її окрилило.
Тетяна Надточій, ще одна поетеса з Охтирщини, краю, який щоденно обстрілюють, говорить, що її охопило натхнення, коли вона почула свою поезію у пісенному звучанні. Вона сподівається, що проєкт триватиме, і ще більше авторів зможуть долучитися до нього.
Ця творча співпраця знайшла щирий відгук у слухацької аудиторії як Сумщини, так і Львівщини. Слухачі залишили чимало зворушливих коментарів під піснями, ділилися власними емоціями та вдячністю за проєкт.
У маленьких селах, прифронтових громадах живуть скромні, щирі, часто непомітні широкому загалу, але з великою душею і талантом митці. Коментує Світлана Лебідь, директорка Малопавлівського БК. Багато хто з них усе життя мріяв, аби їхній вірш став піснею. Але втілити це дуже складно, бо потрібно знайти композитора, аранжувальника, студію… І все це коштує чималих грошей, яких у сільських клубах просто немає. Світ сучасних технологій відкриває для маленьких громад величезні можливості. Те, про що раніше могли тільки мріяти, тепер стає реальністю.
В Україні завжди співали — в полі й у хаті, на весіллях і в годину жалоби. Пісня — це нитка, якою вишивали колективну душу народу. Сьогодні, коли країна проходить через вогонь і темряву, саме пісня є тим, що зшиває розірване, з’єднує в одне ціле те, що здається надто різним. І поки звучить пісня — ми живі.
Ірина Телька
