У часи викликів та змін соціальна згуртованість набуває особливого значення. Субрегіон Розділля, Стрийщина, як і вся країна, проходить випробування, що змушують людей гуртовуватися, підтримувати одне одного та спільно будувати майбутнє. Одним із проявів цієї єдності є благодійність, зокрема донати на допомогу військовим та соціальні ініціативи. Опитування, проведене серед мешканців регіону, дозволяє проаналізувати, наскільки глибоко вкорінена культура благодійності та які чинники впливають на готовність людей підтримувати ініціативи та чи об’єднюють їх.
Дослідження, яке проводилось з 6 по 14 лютого за допомогою гугл-форми опитування, не є репрезентативним. Скоріше, воно відображає тенденції, які фіксуються в громаді. Загальна кількість респондентів, які висловили готовність дати відповіді 168 осіб.
Портрет благодійника у нашій громаді: хто і чому донатить?
Згідно з проведеним опитування, найбільш активною групою благодійників є люди віком від 30 років до 45 та від 45 і старші. Таких респондентів було порівно. Якщо ж брати молоде покоління, то, з-поміж опитаних, таких було лише майже 12% або 20 респондентів. Якщо подивитись глибшу сегментацію, то ми побачимо, що на Стрийщині, благодійні інціативи та збори підтримують здебільшого жінки 30+. До слова, опитування, яке проводила компанія Gradus Research на замовлення Суспільного, теж демонструє схильність жіноцтва активно допомагати армії.
Чому? Як правило, ця вікова категорія населення має стабільніший фінансовий стан. Процес основної освіти здебільшого завершений, більшість вже працює, цей вік характеризується глибшим розумінням суспільних процесів і бажанням діяти не лише в межах особистих потреб, а й задля колективного добробуту. Крім того, доволі часто, жінки у цьому віці народжують або вже є матерями і кризові ситуації загострюють прояв материнського інстинкту та більшої емпатії. Також, як засвідчило опитування, донатять більше працівники бюджетних установ , на другому місці – тимчасово непрацюючі, на третьому – самозайняті особи/бізнес, на останніх позиціях пенсіонери та студенти.
Що нас мотивує?
Донати на військо — це не лише матеріальна підтримка, а й символ спільної боротьби проти агресора. Понад сотня опитаних у нашому невеликому дослідженні заявила, що саме через донати вони демонструють своє ставлення до війни та порушення суверенітету країни. Це свідчить про те, що навіть попри втому суспільства, українці не хочуть залишатися пасивними спостерігачами, а прагнуть активно долучатися до оборони. Іншими слова, коли людина донатить, це не лише акт матеріальної допомоги, а й спосіб висловити свою підтримку, продемонструвати цінності та відстоювати певні ідеї. Таким чином людина не лише переказує кошти, а й демонструє свою громадянську позицію, засвідчує готовність бути причетною до майбутньої перемоги. Коли люди бачать, що їхні знайомі, друзі чи лідери думок допомагають війську, вони теж прагнуть долучитися. Ця хвиля мобілізації охоплює ширші верстви населення, активізує волонтерський рух та формує потужні горизонтальні зв’язки в громаді, об’єднуючи як і різні вікові групи, так і людей з різними професіями, і як ВПО так і місцевих мешканців.
Нас не зупиняє навіть шахрайство, або як українці діють всупереч усьому
Ще один цікавий аспект дослідження – ставлення людей до негативного досвіду. Більшість респондентів вказали, що навіть якщо вони стикалися зі шахрайством під час збору донатів, це не зупиняє їх у підтримці ініціатив. Українці усвідомлюють критичну потребу допомоги армії, пораненим, переселенцям і волонтерським організаціям. Відтак, навіть ті, хто мав негативний досвід, просто змінюють підхід – починають ретельніше перевіряти фонди, довіряти лише прозорим ініціативам, вимагати звітності. Бо багато людей просто не можуть дозволити собі не підтримувати тих, хто на фронті або в складних життєвих обставинах.
Для мешканців Стрийщини культура оголошення, збору донатів, як і участь в них – це не про благодійність, і це не просто транзакція, а спосіб змінювати ситуацію, висловлювати солідарність і підтримувати тих, хто цього потребує. Коли люди розуміють, що їхній внесок (навіть невеликий) може зіграти вирішальну роль для чиєїсь безпеки чи виживання, вони готові ризикувати. Вони усвідомлюють, що інакше залишать тих, хто на фронті чи в біді, без підтримки. Така переконаність переважує сумніви й обережність, що виникають після негативного досвіду.
Українці вже не раз демонстрували, що вміють «чинити всупереч усьому». Не відступатись від спільної справи навіть під час кризи довіри. Ми вміємо переосмислювати підходи, навчаємось розпізнавати, зокрема шахраїв, але не відмовляємось від цінностей, які вважаємо життєво важливими. Це і є виявом характерної витривалості, коли, попри всі перешкоди, громада продовжує рухатися до мети.
Чому ненависть до ворога випередила наш страх за власну безпеку?
Якщо поглянути на графік внутрішньої мотивації, що спонукає нас донатити, то на першому місці буде громадянська позиція, про яку було зауважено вище. На другому – ненависть до ворога. На третьому – особиста ситуація коли родич, знайомий чи друг мобілізований і лише на четвертому місці – усвідомлення небезпеки.
Тобто люди донатять не лише тому, що бояться загинути, але й через прагнення знищити загрозу та відновити справедливість. Коментуючи такий цікавий результат опитування мешканців Стрийщини, кандидатка соціологічних наук Аліна Калашнікова, пояснила це як колективний прояв емоцій, що включає низку факторів: від індивідуальних переживань до спільного усвідомлення небезпеки. Вона зазначає:
«Для нас звичне розуміння ненависті, як сильного емоційного прояву, який викликає негайне бажання діяти, помститися або зробити все можливе, щоб знищити загрозу. Згадайте, як після атак ворога, іде заклик на донати і люди тоді масово це роблять. Але у даному контексті слід розуміти, що люди закладають у це поняття великий спектр емоцій. При деталізованому дослідженні виявиться, що мова йде про «власне» розуміння ненависті до ворога для кожного респондента. Єдине, що варто у цьому контексті додати так це те, що, нехай у такому згустку емоцій, внутрішніх переживань та усвідомлення небезпеки, які люди висловили у пункті “ненависть до ворога” – є вияв і бажання людей до спільної боротьби через спільне усвідомлення небезпеки, що над нами нависла. Багато людей відчувають, що їхній внесок у підтримку війська чи інших ініціатив – це не просто акт допомоги, а спосіб відновлення справедливості тут і негайно. Вони можуть сприймати донати, як персональну участь у боротьбі, навіть якщо не перебувають безпосередньо на фронті».
Що буде з концентрованим згустком «ненависті» після війни?
У період війни суспільство зазвичай мобілізується навколо однієї мети – здолати ворога. Після її завершення ті, хто найбільше був залучений у боротьбу, можуть відчути розгубленість або навіть зраду, якщо нова реальність не відповідатиме їхнім очікуванням, зауважує соціологиня Аліна Калашнікова. І це може зародити певну конфронтацію в окремих спільнотах, які відчуватимуть, що вони мають право на владу, особливий статус чи продовження боротьби.
«Якщо зовнішнього ворога більше немає або його присутність вже не є актуальною, з’являється ризик спрямування цієї енергії на внутрішні розбіжності. Наприклад, можуть загостритися суперечки між різними групами в суспільстві: між ветеранами та цивільними, між різними політичними силами, між тими, хто «більше» чи «менше» допомагав під час війни. Під час війни багато речей сприймаються чорно-біло – є ворог, є ми. Після війни складні політичні, економічні та соціальні проблеми повертають усе в сірі відтінки. Ті, хто очікував ідеальної перемоги та швидких змін, можуть розчаруватися і почати шукати винних всередині країни. Цій небезпеці потрібно запобігти.»
Експертка наголошує, що потрібно активно впроваджувати реінтеграційні програми, зокрема для військових. Має бути не лише добре поставлена психологічна служба підтримки, але й допомога тим, хто воював, у соціальній адаптації, навчанні, роботі. Люди, які повернуться після бойових дій, де все було чітко і однозначно, повинні себе знайти і в цивільному житті. Чесний діалог у суспільстві має замінити тривожні наративи, а замість риторики боротьби має бути наратив відбудови.
Як всі ці фактори впливають на соціальну згуртованість субрегіону Розділля та Стрийщини?
Опитування чітко показує, що соціальна згуртованість субрегіону Розділля та Стрийщини, зокрема щодо культури донатів, формується під впливом як позитивних, так і негативних чинників. Благодійність, волонтерство, взаємопідтримка та громадянська відповідальність створюють міцний фундамент суспільної єдності. Досвід спільної праці та солідарності створює базу для подальшого розвитку регіону. Адже ідеї суспільного «ми» не зникнуть, коли канонада стихне — навпаки, вони можуть стати основою для будівництва якісно нових соціальних проєктів.
Волонтерський рух, що набув нового дихання з початком війни, став не просто тимчасовою тенденцією, а справжнім способом життя для багатьох. У регіоні все частіше можна зустріти історії людей, які, крім основної роботи, присвячують вільний час плетінню «кікімор» чи організації зборів для військових та переселенців. Це об’єднує громаду навколо конкретних дій і результатів: зібрана техніка, доставлені ліки, відремонтовані машини.
Субрегіон Розділля демонструє, що навіть у найнесприятливіших умовах можна мобілізувати колосальну суспільну енергію на користь спільної мети. Волонтерство, довіра, пряме спілкування між громадянами, готовність жертвувати ресурсами — усе це стає новою соціальною нормою, яку, цілком імовірно, захочеться зберегти й надалі.
У складні моменти ми переконуємося: разом можна зробити набагато більше, ніж поодинці, нехай і дуже вмотивованих. Адже сила громади справді безмежна, коли люди мають спільну мету й готові вкладатися в її реалізацію. Цілком можливо, що згодом, коли майбутні історики описуватимуть події наших днів, темі соціальної згуртованості наших громад під час потрясінь, вони відведуть не одну сторінку у підручниках.
Ірина Телька
