24 лютого 2022 року…
Цей день змінив усе. Хтось поспіхом збирав валізи, хтось, обіймаючи дітей, шукав безпечне місце для родини. Чоловіки масово вишиковувалися у черги біля військкоматів. Того дня Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
У той час, коли багато хто опинився в розпачі, були й ті, хто не дезорієнтувався. Волонтери. Вони не розгубилися, а навпаки – згуртувалися і розпочали діяльність, яка спричинила світовий подив.
Саме так, волонтерство в Україні – це світовий феномен. Я не знаю чи є у світі ще така держава, де взаємодопомога – є щоденної потребою нації. Волонтерство в Україні – це безперервний рух сотень тисяч небайдужих людей, яким щодня, безупинно мільйони людей, базуючись здебільшого лише на довірі, жертвують від однієї гривні до шестизначних цифр.
Вдуматись тільки! Ми можемо побачити у соцмережі раптово оголошений збір від людини, яку особисто не знаємо, але висловлюємо готовність підтримати, бо йдеться про важливу для всіх, спільну справу. І, можливо, ці збори йдуть повільно, але все ж рухаються і з часом закриваються.
Оксана Гуда, волонтерка громадської організації «Майдан Стрийщини», мати полоненого бійця Азова
“Найлегше мені було збирати тоді, коли син був на Азовсталі, а потім в полоні. Наші люди дуже сильно реагують на біду ближнього. Так само вони підтримують волонтерів, рідних Героїв. Мабуть відчувають, що людина в такому стані не просто допомагає військовим, вона живе їхніми проблемами спалюючи в волонтерській самовідданості весь свій біль. Всю тугу, щоб ввечері впасти без сил і, не думаючи, заснути.
Я познайомилася з надзвичайними людьми, котрі пишуть мені з різних куточків України, а ще з Болоньї, Тьєне, Риму, Бергамо, Сарасоти , Вільнюса, Мюнхена та інших міст. Люди, котрих я раніше не знала, сьогодні відкликаються на мої дописи і, по крупинці, як бджілочки, створюють чергове диво для хлопця, чи дівчини, яких можу особисто і не знати.
Я, як і всі, боюся попасти на аферистів. Тому моя допомога, здебільшого, йде друзям і друзям друзів.
Саме поняття волонтерства не нове для українців. Ми всі знаємо, що першими це відчула на собі УПА! Для мене першовідкриттям волонтерської допомоги, в далекій юности, став роман “Віднесені вітром” з описаними в ньому благодійними ярмарками, балами та лотами. А фраза Скарлет О’Хара: «Я подумаю про це завтра,- просто врятувала, свого часу, мій мозок”.
Однозначно, українське волонтерство – це явище, яке вивчатимуть та досліджуватимуть, як унікальний інструмент єдності нації, відповідальності один перед одним, сили і віри в краще майбутнє. Це справжнє диво!
Та будь-яка людська діяльність має свою циклічність: підйом, активну фазу, стабільність і затухання. І на це впливає низка причин і психологічні, і соціальні, економічні тощо. Тож не дивно, що на початку війни люди відчували сильну мотивацію допомагати. Це зумовлено як емпатією, так і колективною мобілізацією. У цей період населення активно жертвувало час, ресурси й енергію. Через певний час після “піків” наступає втома — емоційна, фізична чи фінансова. У психології це називається виснаженням співчуття. Люди можуть почуватися виснаженими через постійний тиск допомагати, особливо якщо не бачать швидких результатів або їхня допомога не отримує належної оцінки.
Циклічність діяльності, яка схожа на синусоїду, не є ознакою слабкості громади, а радше нагадуванням про те, що підтримка має бути довгостроковою і стійкою. Тож варто прорахувати сили і налаштуватись на довгу дистанцію.
Андріана Дячишин, студентка університету ім.І.Франка, волонтерка
«Радше скажу, що відчуваю втому від байдужости і пофігізму (прошу це слово не змінювати, бо десь так і є) людей. Враховуючи кількість переглядів моїх сторис зі зборами і кількості донатів через них, то цілком можу сказати, що зі 100-300 людей, що переглянули 1-5 закинуть певну суму на банку, що є дуже сумною цифрою. Порівнюючи з початком 2024-го року, то спад відчутний і навіть дуже. Торік невелику банку на 3000грн я могла закрити менш, ніж за місяць, а зараз на це йде майже два».
Не лише на місцевому рівні, але й великі фонди, такі як “Повернись живим” , “Благодійний фонд Сергія Притули”, платформа United 24 фіксують коливання запалу серед населення до донатів у порівнянні з 2022 роком.
Приміром, на сайті фонду «Повернись живим» публікуються звіти про пожертви, починаючи з 2014 року. Можна побачити, піки та підйоми надходжень, а також просідання кількості транзакцій у різні періоди.
Благодійний фонд Притули не так давно провадить свою діяльність і його керівник Сергій Притула в одному з інтерв’ю зауважив, що у 2022 році середній розмір пожертви становив 1000 гривень, а в грудні 2023-го – 800.
Про піки і спади волонтерської допомоги очима військових та волонтерів
Руслан Леськів, військовий ЗСУ
«Я мав нагоду спостерігати коливання волонтерської допомоги в залежності від різних подій з часів АТО ООС і до сьогоднішнього дня. Можу сказати, що піки і спади припадають на великі перемоги або великі потрясіння.
Коли є великі перемоги, то люди включаються, бо сповнені оптимізму, а коли стаються великі трагедії то люди теж донатять, бо відчувають загрозу. Саме ці моменти, як на мою суб’єктивну думку, впливають на коливання збору донатів волонтерської допомоги.
Спади – вони більш небезпечні, на мою суб’єктивну думку, і є більш затяжні. Оскільки цей процес залежить від моральної втоми людей. Десь люди починають собі говорити та себе переконувати, коли не бачать великих перемог чи трагедій, що від нас нічого не залежить. Тому зараз багато волонтерів переконують людей у зворотному. Навіть невеликий донат у кілька десятків гривень, але регулярний, може стати рятівним. Але, на жаль, коли люди розчаровані чимось, або коли вони не бачать швидких результатів, піки цієї волонтерської допомоги спадають.
З мого особисто досвіду спостереження. У 2014-2015 роках, під час АТО ООС, волонтерська допомога була на піку. Пізніше був спад, потрібно було довго чекати, щоб укомплектувати волонтерський бус.»
Андрій Романчук, старший бойовий медик батальйону безпілотних систем 60 Інгулецької окремої механізованої бригади
«Я цього спаду не відчуваю. Мені активно допомагає моя сестра, прикладаючи до зборів багато зусиль. Хочу зауважити, що як і в неї, так і в мене хороша авдиторія підписників у фейсбуці та інстаграмі. Ці люди стараються активно допомогти, активно долучаються. Це дозволяє нам кожен місяць виконувати завдання по потребам, про які просить мій батальйон безпілотних систем».
Ольга Гучко-Петренко, ГО «Народний легіон»
«Це так само було 11 років назад коли війна тільки почалась. Згадайте який наш народ був згуртованим! Це ще трималось від Майдану. А потім пів року, може рік ще все крутилось, я в плані волонтерки зараз, і все… Люди «звикли», що війна «там» – і розслабились… А тут знову, «грім серед ясного неба», повномасштабне вторгнення! Але ж гриміло всі 8 років проте чули цей грім – одиниці.
Пригадайте 24 лютого… організувались всі за лічені хвилини, збори закривались тільки кинь клич! Люди не думали тоді про завтра, післязавтра, було вже і зараз. А далі знову спад… А далі знову «згадали» коли прилетіло поруч, коли везуть «На Щиті» воїна… Але і те й минулось…чим раз менше виходить людей зустріти воїна в останню дорогу… «Звикли»… «Втомились»…
Ніколи не розуміла цього слова «втомились» від війни, коли тут в тилу, коли нічого над головами не літає, коли ти спиш в теплі, коли діти мають що їсти і вони поруч…
Втомитись можна на фронті, в прифронтових зонах, коли не спиш по кілька діб, коли обстріли без перестану, коли ти фізично втомився і не стягуєш психологічно…»
Ефективність у простому: мало, але регулярно
Війна — це випробування на витривалість, і лише разом ми можемо подолати цей шлях. Наша щоденна участь — це наш внесок у майбутню перемогу. Військові, волонтери всі одностайні: краще нехай це буде кілька десятків гривень на підтримку війська, але регулярно і тоді результат не змусить себе чекати.
Коли вам здається, що “мої 10 гривень нічого не вирішують”, важливо пам’ятати, що ми діємо разом. Мільйон людей, які донатять по 10 гривень, створюють бюджет, здатний придбати десятки дронів або врятувати тисячі життів. Маленькі кроки кожного формують величезний результат.
Військо не може чекати, поки збереться велика сума. Їм потрібна допомога вже зараз: запчастини для техніки, пальне, амуніція, дрони, ліки. Невеличкі, але регулярні донати створюють потік ресурсів, що дозволяє швидко закривати нагальні потреби. Та найголовніше, як кажуть самі військові, маленька та регулярна підтримка від нас – це ознака єдності нашої нації та згуртовування громади.
Руслан Леськів, військовий ЗСУ
Андрій Романчук, старший бойовий медик батальйону безпілотних систем 60 Інгулецької окремої механізованої бригади
Завершуючи перший матеріал із циклу «Сила небайдужих: військові та волонтери про головне» хочу зауважити, що одноразові великі збори важливі, але їх дедалі складніше, особливо на місцевому рівні, закривати швидко. Проте, маленькі, але РЕГУЛЯРНІ донати, навіть у символічних сумах (10, 50, 100 гривень), дають волонтерам можливість планувати закупівлі, знаючи, що ресурс надходитиме стабільно.
І цей внесок стане вашим голосом не лише на підтримку наших військових, але й важливим інструментом гуртування громади.
Ірина Телька
Центральна світлина з відкритих джерел
1 коментар