Потужна хвиля єднання
Перші дні повномасштабного вторгнення стали випробуванням на міцність для кожного українця. Ворог змусив мільйони людей покинути свої домівки, перетворивши Україну на вируючий потік міграції. Західні регіони, зокрема громади Львівщини, стали прихистком і надією для тих, хто шукав безпеки.
Староста округу сіл Надітичі, Пісочна та Черниця (Розвадівська громада) Тетяна Струк згадує ті дні, як суцільний марафон допомоги:
«Потік людей був безперервним. Хтось ішов далі, а хтось зупинявся, не знаючи, що робити далі. Ми організували цілодобове чергування, бо серед ночі могли прибути знесилені родини, які потребували бодай чашки гарячого чаю і даху над головою. Лише в нашому окрузі оселилося 450 переселенців. І ми не просто прийняли їх – ми стали родиною».
Руйнування міфів: єдність понад усе
Пропаганда довгими роками намагалася збудувати стіну між українцями зі Сходу та Заходу. Але війна її зруйнувала вщент. Тетяна Болехан, громадська діячка пригадує, що перестороги місцевих розвіялися в перші ж дні, коли люди зі східних регіонів стали не просто гостями, а частиною громади.
«Вони приїхали розгублені, налякані, багато хто – без копійки в кишені. Ми вкладали у пакети з допомогою короткі записки: „Ми вас любимо“, „Ви – наша родина“. Це були маленькі, але важливі жести, які торкалися серця. І вони працювали: люди відчували, що тут їх не просто терплять – їх чекають, про них дбають».
Проте страхи мали не тільки місцеві, а й самі переселенці. Волонтерка з Миколаєва Тетяна Микитка пригадує:
«Люди їхали сюди, переконані, що на Заході їх не приймуть, що розмовляти російською небезпечно. Але тут їх зустрічали з розпростертими обіймами. Селили безкоштовно, допомагали харчами, одягом. Жінки плакали, не вірячи, що таке можливо. А ми у відповідь просто продовжували бути добрими. І ця доброта розтоплювала всі бар’єри».
Енергія змін: як волонтерство перетворило громаду
У Новороздільській громаді ініціатива молодіжних організацій „Українська молодь Христові“ та „Скіф“ переросла у потужний волонтерський рух, що зрештою вийшов за межі громади та допомагав Бучі, Ірпеню, Чернігівщині та іншим областям України і військовим.
Олег Павлишин, керівник „Скіфу“, пригадує:
«Це була самоорганізація, але не хаотична, а чітко структурована. Близько сотні людей щодня приходили до штабу і кожен мав свою роль. Так народилися відділи логістики, медіа, комунікації, забезпечення. Це був безцінний досвід, бо ми побачили: якщо комунікація злагоджена, немає завдань, які неможливо вирішити».
Чи живе дух єдності сьогодні?
Всі ці ініціативи не стали тимчасовими – вони продовжують жити і розвиватися. Тетяна Микитка вже четвертий рік плете сітки разом із тими, хто колись був просто „вимушеним переселенцем“, а нині – другом і побратимом.
«Спільна справа лікує душі. Ми навіть не помітили, як стали однією командою».
У Розвадівській громаді досі готують їжу для військових, у Новому Роздолі – виготовляють буржуйки, енергетичні батончики, плетуть сітки. Хтось повернувся додому, але дружба залишилася.
“Тут я відчула себе вдома”
Любов Полєва двічі тікала від війни – у 2014-му зі Старогнатівки (Волновахський район, Донецька область), у 2022-му з Миколаєва. Сьогодні вона живе у Розвадівській громаді, працює бібліотекаркою і каже, що більше нікуди не хоче їхати.
«Я закохалася у ваші традиції, у вашу культуру. Тут я вперше спробувала голубці з картоплею. Тут я відчула, що я вдома».
“Випробування, які приніс нам ворог, не розділили нас – вони лише довели, що Україна єдина”
Досвід, здобутий громадами під час найскладніших випробувань, став справжнім скарбом. Українці довели, що вміють швидко згуртовуватися, організовувати допомогу та знаходити спільну мову навіть у стресових умовах. Те, що спочатку було просто реакцією на кризу, згодом перетворилося на сталу культуру підтримки.
Ця згуртованість важлива не лише під час війни. Вона стала основою для відновлення країни, розвитку громад і створення нових ініціатив. Люди зрозуміли, що не варто чекати допомоги ззовні – вони самі здатні будувати сильне суспільство. Бо коли ти простягаєш руку допомоги, натомість отримуєш більше, ніж просто вдячність – ти знаходиш справжню родину.
Війна об’єднала українців так, як ніколи раніше. Але це не просто історія про минуле – це цінний досвід, який допомагає рухатися вперед. Ми навчилися підтримувати одне одного, працювати разом і вірити, що разом можемо здолати будь-які виклики.
Ірина Телька
1 коментар