Стрийщина. Тут Різдво пахне не модою, а традицією. І жодне свято не обходиться без куті – страви, у якій змішане все: пам’ять, віра й любов. Але кутя, яку колись готували мешканці громад, що розселилися на землях, які належать до етнографічної групи ополян, – має свою особливість.
Марія Рогуля, керівниця ГО «Опілля»:
«Основну різдвяну страву у нашому краї готували з ячменю з додаванням вишень та узвару. Чому саме ячмінь? Бо територія Опілля завжди славилася своїми родючими землями та сільськогосподарськими традиціями, а однією з найважливіших культур був саме ячмінь. Саме з ячменю варили пиво чимало маленьких містечок, що мали Магдебурзьке право, а таких тут було чимало».
І справді, вирощування ячменю має глибокі історичні корені. Ця культура була відома ще до часів Київської Русі. Археологічні знахідки на території сучасної України свідчать, що ячмінь вирощували ще задовго до формування державності. Недарма саме ця зернова культура здавна займала почесне місце в господарстві лівобережжя Дністра, де земля відома своєю щедрістю й родючістю.
Андрій Левик, історик, науковець
Стрийщина – це край, що об’єднує дві великі етнографічні групи: Бойківщину та Опілля. Попри сусідство, кожна з них зберегла власні звичаї та обряди. Не стали винятком і головні атрибути Різдва, а саме коляда та кутя, зазначає дослідник Стрийщини, науковець Андрій Левик. Через кутю ополяни відчували зв’язок поколінь. Вони вірили, що людина, як і зерно, має пройти свій цикл: прорости, дозріти, віддати плоди й залишити після себе добрий слід.
Наталя Муха, керівниця театру «Хліб», культурно-мистецька діячка
«Кутя – це акт спадкоємності: від бабусі до онуки, від роду до роду. І сьогодні, коли молодь усе частіше повертається до автентичних обрядів, у цьому є не лише ностальгія, а й внутрішня потреба знайти опору. Бо в кожній ложці куті не просто смак дитинства, а пам’ять про землю, про працю предків, про ритм природи, який об’єднує нас попри століття». До слова, опитування, яке провела група Kantar засвідчило, що 57% опитаних респондентів хочуть провести новорічно-різдвяні свята у колі родини на противагу 11%, які воліли б нічого не робити у святкові дні.
Ще кілька цікавих цифр щодо різдвяних уподобань
Незважаючи на те, що з 1 вересня 2023 року УГКЦ та Православна Церква України офіційно перейшла на «новий стиль» — тобто на нову (григоріанську) церковну календарну систему, що означає, серед іншого, перенесення святкування Різдва з традиційної дати 7 січня на 25 грудня, багато хто продовжує святкувати за «старим» стилем. Ну, а дехто, взагалі не втрачає нагоди і відзначає обидві дати.
Що показують опитування? У перший рік повномасштабного вторгнення Соціологічна група «Рейтинг» (Rating Group) провела опитування 20–21 листопада 2022 року, де зафіксовано зростання тих, хто підтримує перенесення святкування Різдва на 25 грудня. А вже наступного 2023 року Kantar зафіксував, що понад 60% українців планували святкувати Різдво 25 грудня, проти 18% до повномасштабного вторгнення.
Наразі, в мережі Інтернет немає соцопитуваннь які б чітко фіксували: «чи віддають перевагу українці на Різдво готувати самостійно VS купувати готове святкове меню», але є дослідження, зокрема вже і у згаданої групи Рейтинг, яке демонструє зростання популярності серед молоді іти на різдвяно-новорічний «шопінг». Тож вочевидь ті, хто любить купувати, малоймовірно, що віддадуть перевагу готувати самостійно. Цю думку підтверджує інше дослідження.
Минулоріч, для приготування дванадцяти традиційних страв різдвяної вечері необхідно було витратити близько 1365 грн. Такий підрахунок вартості страв для святкової вечері зробили науковці Інституту аграрної економіки за середніми цінами супермаркетів України станом на початок грудня. За їхніми розрахунками, різдвяне меню зі страв, які є традиційними для такого столу середньостатистичної родини: кутя, узвар, смажена риба, вінегрет, вареники (з картоплею/ з капустою/ з вишнями), тушкована капуста, борщ пісний, риба тощо – обійдуться в розрахунку на середньостатистичну родину близько 1365 грн. Водночас, для приготування кожної цієї страви потрібно потратити чимало часу. Тож, обираючи між 1,5 тис грн і кількістю потраченого часу на приготування різдвяного столу – як ви гадаєте, куди схилятиметься, зокрема, сучасна молодь?
І все ж, в маленьких громадах, принаймні на Стрийщині молодь схиляється до підтримки традицій. Для цього у нас існує навіть відповідна фраза, як аксіома, яку не потрібно розтлумачувати місцевим мешканцям: «бо так заведено».
«Для мене кутя це не лише приготування їжі. Це символ того, що покоління можуть говорити однією мовою, навіть якщо їх розділяють час і цифрові технології», – говорить культурно-мистецька діячка Софія Міджак, яка стала учасницею заходу з приготування автентичної опільської куті.
Страва одна – а способи різні
Західні регіони України (Галичина, Гуцульщина, Закарпаття) готують кутю з пшениці чи ячменю з маком, медом, горіхами, тоді як східні (Слобожанщина, Лівобережжя) використовують рис чи пшоно для куті, додають більше вареників з грибами чи пирогів без складних символів.
Історик Олексій Сокирко, описуючи Різдво на Гетьманщині, говорить, що на панських бенкетах кутю іноді заміняли калачами та булками з маком і родзинками, а заможні містяни готували кутю не з пшениці та ячменю, а з дорогого рису («рижу» – раніше саме ця форма була поширена, а нині вживається в деяких діалектах), родзинок, сушених слив і «сита» – меду, розведеного з водою.
Серед традиційних додатків – горіхи, родзинки, вишні, цукати, різноманітне насіння та навіть халва. Менш поширені сучасні варіації на тему куті – з апельсинами, ваніллю, мармеладом, шоколадом і навіть коньяком. У обох регіонах дотримуються 12 пісних страв (узвар, голубці з рисом, риба), але захід багатший на локальні інгредієнти, як-от сухофрукти в узварі. На сході та півночі (Суми, Чернігів) додають регіональні особливості — локальні гриби чи більше випічки. Ці відмінності відображають клімат, зернові культури та історичні впливи.
Як готують кутю в США та Канаді
Для української діаспори дбайливе ставлення до своєї кулінарної спадщини було питанням збереження власної національної ідентичності, тож ми можемо знайти багато свідчень про те, як святкували Різдво та готували кутю в різних країнах.
В архівах діаспорянської преси наводиться детальний опис Різдва в різних провінціях Канади — у Британській Колумбії та Онтаріо. З нього ми дізнаємося, що готували родини з французьким, шведським, чеським, українським корінням:
«Є там українські доми, в яких протягом шести тижнів до Різдва, що його святкують 7 січня, не подають м’ясних страв; у цих домах буде кутя з вареної пшениці з медом як перша страва із 12, які символізують 12 апостолів; замість індика буде борщ, студенець з риби, голубці, різні солодкі печива».
Майстер-класи з приготування куті відбуваються в різних куточках світу. Наприклад, майже щороку його проводить спільнота українців у Японії – “Краяни”
Цікава деталь: ще у 2015 році Назар Дребот, працюючи на броварні в США, створив пиво XMAS ALE KUTYA – темний ель зі смаком куті, який здобув неабияку популярність спочатку за кордоном, а тепер і в Україні. Свої варіації різдвяного пива «Кутя» зараз роблять пивовари у Львові, Івано-Франківську та інших містах.
І, якщо бува часом, вам схочеться відчути усю магію Різдва Стрийщини і вам закортить приготувати кутю, і саме опільську кутю з вишнями, то подаємо рецепт нижче.
Різдво на Опіллі – це не лише свято календарне. Це час, коли світ стишується, а серце пригадує: хто ми, звідки, і заради чого тримаємо вогонь у домі. І нехай, це важливе свято для всіх християн принесе спокій у кожну домівку, незалежно від того яка кутя буде на столі: чи опільська, чи пшенична. Головне, щоб наші Захисники та Захисниці сіли стіл, кол зійде перша зоря разом зі своїми родинами під мирним різдвяним небом України.
Ірина Телька
«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
